Немає слів…

     З приводу деяких свіжих новин, коли думаєш, що відсутність новин – вже добра новина, у мене дійсно бракує слів, принаймні цензурних. Новини стосуються не просто «слуг народу», а тих «служак», що мають відповідати за охорону порядку, зокрема на наших дорогах, якщо їх ще можна так називати.
 
     Вчора в стрічках новин промайнула інформація про те, як у Миколаєві близько опівдня на вулиці Чигрина автівка державтоінспекції збила 68-річну жінку, котра намагалася перейти вулицю по «зебрі», а натомість тільки дивом не перейшла на той світ: у той час як інші водії зупинилися перед «зеброю», даючи старенькій прохід, з боку вулиці Дзержинського (що дуже символічно в даному контексті) на великій швидкості пролетіла даїшна «Волга» (теж символічно, як на мене) і, не зробивши жодної спроби пригальмувати, врізалася в жінку, після чого проволокла її на капоті ще метрів двадцять. Жінка з множинними переламами перебуває в лікарні, а в адміністрації ДАЇ Миколаєва обіцяють розібратися з цим інцидентом і «обов’язково покарати керманича авта, ЯКЩО ВИЯВИТЬСЯ, ЩО ВІН БУВ ВИННИЙ у інциденті».
 
     Учора ж таки трапилася ще одна історія, пов’язана з літописом «славних подвигів» «людей у погонах». Не буду переказувати, просто дам цитату:
 
Жуткая авария взбудоражила весь Волновахский район. В минувший понедельник в селе Новоигнатьевка сотрудник ГАИ на огромной скорости насмерть сбил беременную Юлию Найденову. ДТП случилось в половине одиннадцатого утра – 22-летняя девушка шла из соседнего села вдоль обочины, чтобы навестить своих родителей. «Машина выскочила с бугра и на полном ходу ударила ее в спину, – рассказала «Сегодня» Ольга Демочко, очевидец. – Мы подбежали сначала к коляске, думали, что там ребенок, но, слава Богу, там оказались только продукты, а в нескольких метрах вся в крови лежала Юля».
 
Со слов очевидцев, скорость авто была не меньше 120 км/ч, а удар был настолько сильным, что девушку отбросило на десять метров, в то время как сама машина выскочила на соседнюю обочину. В водителе красного «Фольксвагена» сельчане сразу же узнали местного гаишника Дмитрия Джарты. Здесь его больше знают как любителя полихачить, и даже заверяют, что не раз замечали его нетрезвым за рулем. «Когда он вышел, был в «драбадан» пьяный, – говорит еще один очевидец Андрей. – Начал кричать, что она, мол, сама виновата. Потом позвонил кому-то и уехал. Говорят, его коллеги почти час уговаривали вернуться на место ДТП и дать показания. Он вернулся, но Юле уже все равно было».
 
Сразу после аварии сельчане вызвали скорую, но спасти девушку врачи не успели – она умерла на руках своего отца. «Я взял Юленьку, а у нее все лицо в крови, я ей: «дочечка, дочечка», а она уже все – глаза стеклянные, – с болью вспоминает Александр Найденов. – Подбегаю к этому «водиле», говорю, что же ты гад наделал, а он посмотрел в сторону где лежала дочь и послал меня на...» (Кінець цитати, узято звідси: http://www.segodnya.ua/news/14167838.html, дозволив собі дещо виправити пунктуацію й орфографію.)
 
     Це, як кажуть, за межами добра і зла і no comments. Але ж ВОНИ якраз і домагаються того, щоб у країні все відбувалося без коментарів, а вони коїли що їм заманеться. Зверну увагу читачів, що даїшник був у димину налиганий уже ОПІВ НА ОДИНАТЦЯТУ РАНКУ. Ньос службу, так сказать…
 
     Громадськість заспокоїли тим, що нелюда вже взято під варту, а проти нього «возбУждєно уголовноє дєло» і що за законом йому загрожує «аж» 8 років позбавлення волі. За навіть не по-звірячому тупе вбивство молодої вагітної дівчини. Звісно, подія настільки резонансна, що не кинути цю інформаційну кістку було неможливо. Але як ця справа розглядатиметься «по сущєству» і чим насправді закінчиться розслідування? Чи не пошле наше «правосуддя» родичів загиблої матері й ненародженого дитяти нах, як це одразу після скоєного ним вбивства зробив той даїшний покидьок? Питання, здається, риторичне…
 
     А відповідь можна отримати в «інформаційному сигналі» з приводу першого згаданого мною інциденту. Оскільки там водій був начебто не п’яний, а замість вагітної жіночки – старенька бабуся, яка ще й залишилася живою, реакція «органов» була, м’яко кажучи, більш стриманою. Не пам’ятаю дослівно, але суть пояснення, яке дав якийсь поц із адміністрації ДАЇ, полягала ось у чому:
 
ето тіпічная дорожная сітуація, водітєль єхал по правой сторонє, в ето врємя женщіна начала совєршать пєрєход уліци справа налєво по ходу двіженія, ну і водітєль не успел єйо замєтіть, послє чєго проізошло контактноє сопрікосновєніє.
 
     Оце й усе, рєбята. Контактноє сопрікосновєніє. Нічого особливого, адже коли матінка пестить свого малюка, це теж «контактноє сопрікосновєніє», так ніхто ж не каже, що це погано. Так шо ми єщо пасмотрім, кто там віноват…
 
     Я думаю, всі бачать, у чому полягає трагедія ширша, ніж ці дві окремі людські трагедії. Вона полягає в тому, що, коли бидло дісталося самих верхів влади, у низах цієї ж влади врешті-решт залишається таке саме бидло, і воно теж хоче, аби бодай на своєму гівняному рівні воно також поводилося «как люді». Тому йому, цьому бидлу, не указ якісь там правіла дорожного двіженія, «зєбри», бабуськи з бєрємєнними дєвками, а тим паче елементарна совість. Та звідки ж у них совість? Совість поки що визнається лише за людьми…
 
     І на цей тупізм немає жодної ради. Їм ніяк нічого не пояснити, не втокмачити в їхні бидлячі мізки. Залишається, либонь, тільки одне: згадати, як у таких ситуаціях поводилися люди в надзвичайних історичних ситуаціях (а Україна сьогодні, безперечно, знаходиться в надзвичайній історичній ситуації), коли їхні країни ще не були аж занадто цивілізованими. Нагадаю, що люди (громади), хоча й покладалися на суд божий, від якого ніхто не втече, доповнювали його своїм судом (самосудом) – наприклад, у вигляді судового двобою, як у Середньовіччі, або ж суду Лінча. Я маю на увазі «перший суд Лінча», запроваджений 1780-го року у штаті Пенсільванія в умовах війни американських штатів за незалежність. Він відбувався за спрощеною процедурою, а вирок виконувався фактично громадою. Звідти ж родом і американська militia, і шерифи, тобто ті структури, що самими громадами були вироблені як механізм самозахисту від порушників порядку.
 
     На жаль, у наших умовах просто скалькувати цей досвід недостатньо, оскільки більшість порушників належить до «органов охрани порядка, а также стабільності і рєформ», тож від держави сподіватися на підтримку громадських ініціатив у цьому напрямі не доводиться. Ми ще не настільки цивілізовані, щоб жити виключно за формальними законами. Залишається діяти безпосередньо, не очікуючи на лояльність і справедливість з боку судових установ – принаймні у таких абсолютно очевидних випадках, як ці два дорожні інциденти. Бо інакше в нашому домі залишаться самі щури: вони передавлять «всєх казлов, коториє мєшают нам жить», а потім почнуть гризти одне одному горлянки за право називатися щуриним царем. Але тоді вже нам з цього не буде ніякої розради…

Источник публикации: http://durdom.in.ua/ru/main/article/article_id/6770.phtml