Сумщина – новий дитячий футбольний центр держави?

Хотілося б у це вірити. Втім, знак запитання у кінці заголовку цієї статті — не випадковість. Незважаючи на потужний ривок у розвитку футболу на Сумщині у 2011 році, проблем поки що більше, ніж результатів. І, мабуть, головна з них – роз'єднаність зусиль, спрямованих на розвиток дитячого футболу, влади, фахівців, громади і батьків майбутніх Бєланових і Блохіних.

Саме до такого спільного висновку прийшли учасники зустрічі в обласному прес-клубі, організованої Сумським Центром досліджень місцевого розвитку, під час обговорення питань, пов’язаних із станом і перспективами масового футболу на Сумщині.

«І все ж, чи є у нас надія, що область може стати дитячим футбольним центром України європейського рівня? – запитує директор Центру Роман Петренко. – Так, з огляду на те, як багато зроблено владою лише за один рік, і на темпи зробленого, є. Давайте порахуємо. Після довгої перерви ожив стадіон «Ювілейний», на якому відбувся фінальний матч за Кубок України з футболу. Створено професійний футбольний клуб «Суми», який лідирує у першості України другої ліги.  Розроблено і затверджено «Програму розвитку футболу на Сумщині», яка передбачає підтримку не тільки професійного, а й масового, в т.ч. дитячого футболу.   Завершується реконструкція спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зміна», яка отримала штучний футбольний газон. Ще більше планується зробити у наступному році. Тобто є не тільки амбітні цілі, а й конретнії дії з ознаками систематичної, послідовної роботи».

«Позитивні кроки дійсно є, — погоджується, тренер ДЮСШ Сумського району Микола Абрамов. – Але ні 50 футбольних м’ячів, які юні футболісти отримали в подарунок від губернатора, ні нове футбольне поле проблему не вирішують. Сумам потрібно ще 5-6 полів з штучним покриттям для дітей, з освітленням.  Наприклад, у Данії, у місті за чисельністю населення схожому на Суми, у розпорядженні дітей 36 (!) футбольних полів. У невеличкому французькому місті Сен-Дезьє (приблизно такому як наш Путивль), де мені теж довелося побувати, з дітьми працюють 20 футбольних тренерів – всі на громадських засадах. Є у них поле із штучним покриттям, таке ж по якості і по освітленню, як і у Парижі, чи Марселі. Але вони будували стадіон самі – батьки і діти. Одна з головних проблем українського дитячого футболу – це проблема саморганізації. Громада повинна підключатися, батьки. За кордоном батьки не задовольняються лише тим, що просто віддали дітей до футбольної школи. Вони дбають аби й умови їм створити відповідні для тренувань, для ігор, і роблять це переважно за власні кошти.

А як у нас? Я останні роки працюю у селах і бачу одне й теж: село, нібито і не бідне -  супутникові антени на хатах, у господарстві сучасна техніка, 13 магазинів, два кабака — а грошей на спорт, на дитячий футбол, кажуть,  не маємо. Та якщо б з кожного двору хоч по два відра картоплі зібрали й продали – дітям вистачило б і на форму, і на м’ячі».

Колега Миколи Абрамова, тренер дитячої футбольної команди села Успенка Буринського району Леонід Літвінов, теж вважає, що першочергової підтримки потребує масовий футбол саме у сільській місцевості. «Дуже добре, — говорить він, — що Федерацію футболу Сумщини очолив губернатор. І завдяки цьому маємо позитивні зрушення, хоча до села вони поки не дійшли. Як би і кожний голова кожної районної адміністрації став би керівником районної федерації футболу, то  така футбольна «вертикаль» помножена на вертикаль владну, швидко б дала свої плоди. І гроші би знайшлися, і поля футбольні по селах, на яких зараз лише випасають гусей, впорядкували б. А поки на всю область маємо сьогодні на селі лише два справжніх доглянутих футбольних поля».

Йшлося на зустрічі й про пропаганду футболу, як здорового способу життя. Найбільш ефективною вона була б, як би вдалося організувати зустрічі для хлопчаків із відомими футболістами-земляками. Втім, на думку Миколи Абрамова, вітчизняні футбольні «зірки» ще не доросли до розуміння того, що вони щось винні суспільству. Наприклад, гравець сімферопольської «Таврії» Антон Шіндер, який цього року дебютував у складі збірної України, навчався в одній із сумських шкіл. «Приїздив Антон у Суми, — говорить Микола Абрамов, — а що діти цієї школи мають з того, що він теж був її учнем? Або Олег Гусєв, який з родом з села Степанівка Сумського району. У селі довгий час не могли довести до ладу роздягальну на місцевому стадіоні. Міг би подарувати 100 тисяч гривень на це рідному селу, коли отримав 200 тисяч евро, як гравець збірної за восьме місце України на Чемпіонаті світу у 2006 році? А от його колишній партнер по клубу бразилець Діого Рінкон за зароблені гроші відкрив у рідному місті дитячу спортивну школу».

Підводячи підсумки обговорення теми розвитку дитячого футболу на Сумщині, учасники зустрічі зійшлися на тому, що те, що зроблено владою у 2011 році – це лише перший крок. Аби були і другий, і третій, потрібно, щоб до цього процесу залучилися усі -  тренери, директори спортивних шкіл, громадські організації, батьки. «Я працюю на тренерській роботі вже 40 років, і за цей час це перше, на моїй памяті, обговорення цього питання, — поділився своїми враженнями від розмови у прес-клубі Микола Абрамов. «Будемо вважати, що наша зустріч – теж перший крок до того, щоб залучити до проблем дитячого футболу широкі кола громадськості, — відповіі йому директор Центру досліджень місцевого розвитку Роман Петренко. – Власне це і була мета нашої зустрічі із вами, досвідченими футбольними тренерами і журналістами». Також він пообіцяв, що наступного разу за пропозицією порталу «Xpress» Центр організує подібну розмову за участю більш широкого кола зацікавлених осіб та чиновників у форматі «круглого столу», аби виробити спільні конкретні пропозиції  для влади щодо шляхів розвитку масового дитячого футболу.