Добавить в избранноеМикола Макаренко і брати Реріхи
Від редакції.У переліку видатних дат 2012 року 4 люте — особлива дата. Саме в цей день Україна святкувала 135-річчя нашого видатного земляка, уродженця села Москалівка Роменського району, всесвітньовідомого археолога і мистецтвознавця Миколи Макаренка. А напередні у Роменській районній бібліотеці відбувся Всеукраїнський круглий стіл, присвячений цій події, за підсумками якого його учасники прийняли Звернення до Кабінету Міністрів України і Національної академії наук України щодо вшанування памяті вченого. Також було презентовано книгу київського історика, академіка Валентина Бугрима «Микола Омелянович Макаренко:велич життя, діяльності, творчості», з фрагментом якої й пропонуємо вам ознайомитися.
Микола Макаренко і Микола та Борис Реріхи
У місті-музеї Санкт-Петербурзі, в останні роки добігаючого 19 ст. відбулося знайомсво М.К.Реріха і М.О.Макаренка, яке стало історично-знаковим. Їхня дружба, спільна професіональна діяльність, художнє, службове співробітництво – це зразок життя й творіння двох великих гуманістів, приклад для наслідування сучасній еліті...
Свої перші експедиції по Україні Микола Реріх проводить з середини 90-х років XIX ст., які перевершують його сподівання і вражають. У глибині тонкої душі молодого Реріха спалахують величні картини минувшини, народжуються грандіозні творчі проекти, пов'язані з Південною Руссю, Придніпров'ям, Північним Причорномор'ям (Скіфією), Кримом, Поділлям, Волинню, Галичиною, Карпатською та Угорською Руссю, і, нарешті, Київською духовною традицією. Він багатозначно наголошує: "Значення Києва — велике". "Київ — це майже єдина можливість прочитати історію держави".
Молодий Реріх бере активну участь у роботі Археологічної комісії і працює з такими видатними археологами України як В.В.Хвойка (1850-1914 рр.ж.) і М.О.Макаренко. Археологічні відкриття древніх культів на території України народжують один з найсміливіших і найглобальніших здогадів М.К.Реріха, який підтвердиться потім, значно пізніше, вже в Центрально-Азіатській експедиції. Здогад про існування колись єдиного джерела культури людства, про значення великого переселення народів в історичному переусвідомленні культури слов'ян, їхніх спільних коренів і їхньої значущості для побудови майбутнього.
Низка наукових узагальнень та передбачень М.К.Реріха пов'язана з Україною, Києвом, Київською Руссю, слов'янством, слов'яноарійством та індоарійством. Актуальність цих ідей зростає з часом і нині вони важливі, як ніколи.
Наприкінці 1890-х на початку 1900-х рр. усі ці його проекти втілюються у наукові експедиції, розкопки, складаються серії картин "Слов'яни", "Початок Русі". Виникає проект музею давніх слов'ян, задуми християнських модерних храмів, пам'ятників, картин, мозаїк, фресок, театральних постановок тощо. Практична реалізація цих проектів однозначно підтверджує їх зв'язок великого гуманіста з Україною.Саме Микола Реріх (1874-1947 рр.ж.) порадив Миколі Макаренку (після закінчення 1898 р. художньої школи Імператорського товариства заохочення мистецтв) вступати до Санкт-Петербурзького археологічного інституту. А пізніше, 1905 р., коли Миколу Реріха призначили директором художньої школи, він запросив на посаду свого заступника Миколу Макаренка; він же порекомендував його 30 березня 1907 року на обрання дійсним членом-співробітником Археологічного товариства. Саме Миколі Макаренку Микола Реріх доручив написати історичний нарис про художню школу до її сімдесятип’ятиріччя.
Не буде перебільшенням сказати, що світогляд Миколи Макаренка, його творче кредо формувалися й під впливом мислителя і просвітителя Миколи Реріха. Вони разом працювали на археологічних розкопках, зокрема, дитинця у Великому Новгороді 1910 року. Тут варто зазначити, що до цього у 1896-1900 рр., М.К.Реріх вів розкопки у Царскосельскому, Петергофському уїздах Санкт-Петербурзької губернії, Староруському, Валдайському і Боровицькому уїздах Новгородської губернії, у Порховському уїзді Псковської губернії. А влітку 1910 р. у В.Новгород приїхала археологічна експедиція, яка мала за мету здійснити першопочаткові розкопки древнього Рюрикового городища і Новгородського Кремля. Серед прибулих був відомий археолог М.О.Макаренко, а очолював учених — М.К.Реріх...
З початком першої світової війни (1914 р.) закінчується творчий період, пов'язаний безпосередньо з Україною, але це закінчення чисто умовне, тому що творчий зв'язок тривав впродовж усього життя, духовна єдність була постійною.
Хронологічно з цим періодом пов'язана творчість молодшого брата Реріха - Бориса: архітектора, художника, археолога, дослідника, графіка. Його діяльність була пов'язана майже з усіма творами Миколи Реріха того періоду: монументально-архітектурними, театрально-декоративними, археологічними розкопками, реставраційними роботами у Софії Київській, Десятинній церкві, Михайлівському монастирі, Кирилівській церкві та відбудові давньоруського храму в поліському м. Овручі. Борис Реріх був і активним помічником у втіленні ідей старшого брата щодо охорони пам'яток культури, які потім вилилися у «Пакт Реріха».
Микола Реріх не раз бував на нашій землі – про це нагадують мозаїка церкви у селі Пархомівка на Київщині і в Троїцькому соборі Почаївської Лаври, створені за його ескізами. Та й знаменитий «Гонець» написаний не без впливу поїздки до «матері городів руських».Дружбу з Реріхами Миколі Макаренку «чекісти» поставили на карб через двадцять років, коли його заарештували востаннє: в справі він названий «антирадянським елементом» на тій підставі, що він був почесним членом Товариства «Друзів музею Миколи Реріха»
Жовтневий переворот 1917 року і наступна громадянська війна, розвал Російської імперії надовго відрізали Миколі Реріху шлях на Батьківщину. Та його молодший брат Борис Реріх, теж друг Миколи Макаренка, навесні 1919-го разом з М.О.Макаренком прибуває до Києва. Тут вони проводять археологічні розкопки на місці колишньої Десятинної церкви Різдва Богородиці, збудованої 989 року. 1921 року Борис Реріх ввійшов до організаційного комітету для створення Музею мистецтв Української академії наук, основою якого стала б унікальна мистецька колекція Богдана і Варвари Ханенків. Про це дещо детальніше.
Микола Омелянович Макаренко, Георгій Крескент’євич Лукомський (1884-1952 рр.ж.), Борис Костянтинович Реріх (1885-1945 рр.ж.) вирішили створити найкращий художній музей в Україні, що не поступився б ні за експонатами, ні з розробки проекту петроградським чи московським музеям.Усі втрьох об’єдналися в такій важливій для культурного розвитку молодої республіки справі. До того ж, усі троє на той час уже були визнаними авторитетами.
Любов до України у рідного брата та всесвітньо відомого художника зародилася ще у дитинстві, коли у його батька, Костянтина Федоровича Реріха, одного із засновників першого у світі Товариства Т.Г.Шевченка, часто бували відомі українці, зокрема й Борис Іванович Ханенко. Борис Реріх багато працював на Україні. Ще 1907 р. г. М.К.Реріх писав своєму брату: «Буде не безкорисно, якщо поїдеш з Макаренком на могильники. Він хороша людина і введе тебе трохи у місцеву археологію». Так і сталося.
А 1918 р. Микола Омелянович просто забрав свойого молодого друга з голодного Петрограда у Київ – піднімати разом українську національну науку і культуру. На початку 1919 р., разом з Б.К. Реріхом, переїхавши до Києва, Макареко М.О. зайнявся архітектурно-історичним описом храмів і захистом їх від руйнації. Тут варто зазначити, що на 1919 р. у Києві зібрався увесь квіт науково-культурного світу східного слов’янства. Більш за все, «свято-мистецька трійця» любила збиратися у домі Варвари Ніколівни Ханенко (1852-1922 рр.ж.) {у дівоцтві - Терещенко, старша дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка (1819-1903 рр.ж.)}, де атмосфера і обстановка, словом, все сприяло тривалим «спілкуванням», які заканчувалися опівночі. І частенько гості, які насправді вважали себе також господарями, залишалися ночувати.
На цих дружніх бдіннях бували відмі митці Георгій Нарбут і Михайло Бойчук, Олкександр Мурашко і Кость Шероцький, Микола Біляшевський та Іван Моргалевський, а також Дмитро Дорошенко, Вадим Модзалевський і багато-багато інших…
Першим директором новоствореного музею став М.О.Макаренко. Тепер важко навіть уявити, скільки труднощів довелося пережити вченому, ставшому адміністратором. Але за що б не брався «невтомний Микола Макаренко» (так охарактеризував його М.К.Реріх), всюди незабаром відчувалися позитивні наслідки. Крім численних організаційних проблем, професор звалив на свої плечі складну і відповідальну справу – створити музей, у якому мистецтво слов’янських народів розкривалося б у контексті досягнень світової культури.Та Микола Макаренко підійшов до цієї важливої проблеми вже будучи підготовлений 17 річним досвідом праці в Ермітажі і більш як 20 літніми роботами польових археологічних досліджень, багатою мистецтвознавчою і організаторською практикою. Рівних йому в цій сфері фахівців тоді в Україні не було!
І як дивно зараз переглядати сайт цього відомого музею, у матеріалах якого жодним рядком не згадується його спів-організатор і перший директор (1920-24 рр.) М.О.Макаренко.
Чутки про наміри радянської влади знищити київські святині досягають Реріхів у Манчжурії, Китаї та Індії. Доля Софії Київської, Печерської та Почаївської Лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Кирилівської Церкви, інших видатних пам'яток культури світового значення глибоко турбує Реріхів. У різні кінці світу до найвищих організацій розсилаються листи стурбованості і засудження. Включаються всі дипломатичні, наукові і культурні канали, численні реріхівські організації, статті, виступи, особисті зв'язки. Родина Реріхів рятувала духовні твердині Київської Русі. Мало хто знає, що Софію Київську не Чудом було врятовано, а ціною великих зусиль. Але, на жаль, більшу частину духовних святинь врятувати не вдалося і зберегти їх у ті жорстокі часи було неможливо.
Особливо трагічні події розгорнулися навколо Михайлівського собору в Києві {споруджений у 1108—1113 рр. онуком великого Ярослава Мудрого (983-1054 рр. ж.) київським князем Святополком Ізяславичем (1050-1113 рр.ж.)}.У 1934 р. столицю Радянської України було переведено з Харкова до Києва. У самому центрі Києва планувалися масштабні архітектурні зміни. Потрібен був новий «урядовий радянський центр», і для цього було вирішено знести Софійський собор, Михайлівський монастир, Трьохсвятительську церкву. Згодом храм Софії вирішено було залишити, а на місці монастиря і Трьохсвятительської церкви збудувати два палаци: Раднаркому і ЦК КП(б)У, а між ними поставити велетенський пам’ятник Леніну.
Такі варварські плани схвилювали свідомих українців і, передусім, прогресивну українську інтелігенцію. Професор Макаренко М.О. рішуче виступив проти цих проектів, він надіслав телеграму Й. Сталіну, в якій вказував на безглуздя подібних рішень. Був М.О.Макаренко і на аудієнції у П.П.Постишева (1887-1939 рр.ж.), який на той час був одним із керівників України (1930 р. — січень 1933 р. — член бюро і секретар ЦК ВКП(б), з березня1933 р. — другий секретар ЦК КП(б)У. Микола Омелянович намагався довести, що не можна руйнувати церковні святині, які за віки пережили половців і татар, турків і поляків, але Постишев рішуче сказав: «Нет!» Коло замкнулося.
Макаренко зрозумів, що доля України вирішується не у Києві, а у Москві і не на користь Україні. Тоді група відомих українських вчених, завідувачів музеїв і архівів, хранителів музеїв, художників звернулася зі спільним Листом-протестом до уряду (Раднаркому УРСР). Восьмим з-поміж підписантів був директор Музею мистецтв Української академії наук Микола Макаренко.
Відповідь від уряду надійшла пізніше і кожному персонально. Фактично, кожного з підписантів примусили відізвати свої підписи. Єдиним непохитним залишився лише Микола Омелянович Макаренко. Тому 1934 року його заарештовано як учасника «контрреволюційної організації», але невдовзі було звільненено. Того ж року він брав участь у роботі комісії з демонтажу мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, але мужньо стояв на свойому і відмовився підписати Акт про знесення собору.
26 квітня 1934 р. М.О. Макаренко був заарештований Київським міським відділом ДПУ. Звинувачення: «член контрреволюційної організації». 23 травня 1934 року його було засуджено на «административную ссылку» терміном на три роки і відправлено на вислання до Казані. Тут він викладав у Казанському художньому технікумі, працював консультантом у Цетральному історичному музеї. 24 квітня 1936 р. його знову заарештували, а 21 серпня «за контреволюційну агітацію» засуджено до таборів, на 3 роки ув’язнення.
.У цей драматичний і небезпечний період М.К.Реріх продовжував підтримувати зв’язок з М.О.Макаренком і у 1937 р. надсилав йому свої книги.Як уже зазначалося, 15 грудня 1937 р. Макареко М.О. заарештований втретє як учасник «кадетсько-монархічної повстанської організації» і постановою «трійки» засуджений до вищої міри покарання. 4 січня 1938 р страчений у м. Томську, точне місце поховання не встановлено.
На схилі життя Микола Костянтинович Реріх в одному з останніх своїх нарисів "Україна" (1947 р.) багатозначно напише: "Моя дружба з Україною зав'язалася давно. Гриміла трупа Кропивницького, Заньковецька, Саксаганський — ціла обдарована сім'я, і бундючний Пітер відчував піднесення. Українські пісні захоплювали, ніби нова знахідка...". А закінчує він словами: "Україні — любов і привіт. Від Гімалаїв сердечний привіт..." Ось яке ставлення до України було у великого російського гуманіста, талановитого художника, вченого, філософа, культуролога і мандрівника Миколи Костянтиновича Реріха. І це- не випадково.
Міцні узи зв’язували родину Реріхів з Україною, зокрема саме і через Макаренка… Нині в Україні зберігається близько 60 робіт Миколи Реріха (всього у нього нараховуєтся майже 7 тис. творів). Це, фактично, Український Реріховський музей. Є твердження серед мистецтвознавців, що деякі картини було подаровано Реріхом – Макаренку. Водночас фахівці вважають, що у М.О.Макаренка було близько 3 тис. картин, абрисів, ескізів… Де вони? Вочевидь, що є сенс подумати про Реріховсько-Макаренківський художній музей?
Ось така барвиста мозаїка головних зв'язків Реріхів з Україною і Макаренком. Особиста причетність гуманістів і художників до життя Києва, України робить близькою і вагомою постать М. К. Реріха, М.О. Макаренка, Б.К. Реріха для сучасної культурної розбудови нашої держави. І щодо чудового майбутнього є ще один важливий аргумент:
Україна знаходиться на осередді Заходу і Сходу. І Микола Реріх та Микола Макаренко, інші гуманісти та митці — залишаються тим мостом, який пов'язує Україну зі Сходом, із потужно-благодайною енергетикою культури Великого Сходу».
