Єгипет: за лаштунками п’ятизіркових готелів

Єгипет, колиска давньої цивілізації, а вже зараз  світ «all inclusive» все частіше приваблює туристів своїми доступними цінами і хорошим сервісом. Та що відбувається за лаштунками  5-зіркових готелів та безкрайого моря? Реалії  життя єгиптян та що чекає на Вас у загадковій країні фараонів. Наша подорож починається.

Аеропорт або Ментальні особливості єгиптян

Натовп людей, всі з мільйонами документів. Не встигла і оком моргнути, як за мене одразу «взявся» чоловік, який запропонував допомогти оформити візу за лічені секунди. Так воно і вийшло, але цей добродій за свою «безкорисну» допомогу взяв з мене лише 28 доларів, замість 25. Продешевив, хм..??

«Ви очЄнь красИвая» чую вслід, наступна клієнтка почула те саме, і після неї теж з ста дівчаток. Оце я розумію сервіс! Впевнено крокую на вихід, де не менш впевненіше готова зустрічати нового арабського знайомого, а надалі мого асистента шеф-аніматора, як не дивно, на ім’я Іслам. Навіть коли випробувала себе в ролі сторожа (обходила повністю аеропорт), не знайшла його.

От і настав час ще ближче поспілкуватися з містянами. Я зупинила чоловіка (так саме чоловіка, бо порядних жінок о 23:00 на вулиці не зустрінеш, а от жінок з не найкращою вдачею цілком можливо) та попросила використати його телефон й подзвонити своєму знайомому , бо ж вже 20 хвилин не можу його знайти. Тоді ще, я не розуміла поняття «єгипетський час», згодом і ви дізнаєтеся про нього. Мій знайомий Іслам, все ж прийшов, але чекав на мене не в аеропорті, а за 100 метрів від нього. Бо ж згідно з законом Єгипту, на територію аеропорту не можна заходити стороннім особам.

Пальми, гарячий вітер, номер в 5-зірковому готелі, та ще й «all inclusive»! Коли вийшла з таксі не могла повірити своїм очам, згадувала неньку Україну та з цікавістю розглядала кожну деталь готелю. На мене вже зачекалися на ресепшені, зустрічають майже з хлібом і сіллю. «Оце живуть люди!», – думаю про себе і рушаю екскурсією  готелем, де вже завтра буду працювати спортивним аніматором.

День перший

Величезні колони готелю, шведський стіл, перша лінія від моря, аквапарк та блискуча сцена. Моя щелепа цілий день діставала землі. А які тільки щасливі люди мене оточували! Готель був населений британцями, німцями, французами, чехами, єгиптянами і жодного українця. Кожен посміхається та люб’язно запитає: «Where are you from?», з України відповідаю. І тоді починалося найцікавіше, бо люди ділилися на два типи, одні говорили, що не знають де це, інші ж просто хизувалися своїм знанням російської мови та говорили лайливі слова. З часом з’ясувалось, що вони ще знають українську футбольну команду «Динамо», та то вже не грало великої ролі, бо ж було образливо за Україну. «Чим ми гірші від європейців?», –  все частіше лунало в моїй голові. Відповіді поки не знаходила.

Аніматор 24

Вступити до лаврів аніматорів, мені не склало великих зусиль, я просто приїхала до Києва та пройшла співбесіду англійською (елементарних фраз на те вистачило) показала свою активну  життєву позицію і вуаля – мене прийнято.

Мій бос називав нашу команду аніматорів сім’єю. Насправді так і було, бо ж ми без перебільшень проводили 24 години на добу разом. Хоч би то робочий день, хоч вихідний. Головне правило аніматора – посміхатися, і неважливо, що в тебе щось болить, чи людина тобі не подобається, бо послала тебе на всі чорти хвилину тому, просто стій і посміхайся, як ідіотка. Одного разу навіть, коли в мене була перерва та я сиділа за обіднім столом до мене незадоволено підійшов турист і з докорою сказав: «Smile please! And remember you are animator!» («Посміхайтесь, будь ласка! І пам’ятайте ви аніматор!». Око нервово засіпалося. За одну секунду я прокрутила в голові сценарій  «Іди до біса!»: розчервоніле від злості обличчя туриста, кілька списаних сторінок у книзі скарг, а на додачу,   поганий відгук про команду аніматорів в Trip Advisor* та заплямована репутація готелю. Розчарований шеф-аніматор продовжить графік тренування розважальної програми після роботи, а значить приблизно о 12 ночі. Або ж просто замість повідомлення з побажанням надобраніч, я отримаю: «я винесу всі ваші мізки завтра. Солодких снів». Звучить аж занадто  по-сімейному. Така  собі перспектива. Тож я просто посміхнулася туристу і люб’язно кивнула головою.

«Аніматор – Термінатор» або «Аніматор – Вентилятор» – неспинно вигадував бос. І все влучно. Бо ж лише термінатори можуть мати такий робочий графік, спати щодня по 4 години і при цьому виглядати такими щасливими.

Але не подумайте, що робота аніматора цілковитий мінус і стрес. Бо ж в першу чергу, у вас є прекрасна можливість підтягнути мови, чи то англійську чи то німецьку. Крім того, можна розширити коло своїх інтернаціональних друзів, які, до речі, й досі пишуть та запрошують в гості, хоч я вже рік не працюю аніматором.

Trip Advisor* – мобільний додаток для подорожуючих, де вони можуть залишити відгук про певний заклад, який вони відвідали.

«Аll inclusive» або здери останній цент з туристів

На території нашого готелю знаходилися і магазини. Бо ж чи не кожен турист хотів привезти своїм рідним якийсь сувенір з Єгипту. Хто купував статуетку піраміди, хто славетні масла, а хтось взагалі картину з папірусу. Та які ж тільки ціни були в цих магазинах, продавці віддавали втричі дорожче свої товари! При цьому в них виходило запевнити бідного туриста, що дешевше він не знає ніде. І в місті так само, коли купуєш якусь річ треба торгуватися, якщо не хочеш віддавати 30 доларів за славетний єгипетський манго. Тому треба бути готовим до годинних перемовин з продавцем.

Одруження по-єгипетські

До речі, забула сказати, в Єгипті якщо жінка одружується, то вся відповідальність за її життя перекладається на чоловіка. Він повинен її фінансово утримувати. Крім того,  для того, щоб взяти заміж єгипетську красуню, чоловік має пройти так звану співбесіду з сім’єю, на якій батьки нареченої обговорюють з ним, де будуть жити молодята і розмір викупу.  Якщо парубок не має власної хатини, то його батьки добудовують ще один поверх для пари.

Таких дружин може бути кілька. Причому іноді жодна з них не здогадується про існування іншої, щоб не було ревнощів. Але є і такі жінки, що стають подругами одна одній. Чоловік може жити в одному помешканні,  як з першою дружиною, так і з другою, але на різних поверхах. Також є варіант жити в окремих будинках: три  дні він живе з однією, а чотири з іншою.  Раніше, як розповідав мені шеф-аніматор, це явище було більш популярним,  і чоловік міг дозволити собі три або  чотири дружини, зараз хоч би  одну «протримати».

Таксі, таксі…

Як тільки в мене з’явився вихідний я одразу помчала в місто. Для цього мені звісно знадобилося таксі, там його «ловлять» одразу ж на трасі або ж можна скористатися готельним таксі, але так як ціни для іноземців там «бюджетні», я одразу відкинула цей варіант, і навіть не підозрювала, що місцеві можуть так само надурити.

Сіла в таксі, домовилася за прийнятну ціну з водієм, він мене запевнив, що дуже порядний та не стане брати більше належного. Що ж, все доволі непогано склалося, тільки таксист мене моментами лякав, бо ж таке відчуття, що правил дорожнього руху він не знає, та коли поспостерігала за іншими водіями, вирішила, що тут їх не має взагалі. Але одне, і мабуть, найголовніше правило дорожнього руху в Єгипті, я запам’ятала точно, щоб не сталося – обов’язково сигналь! Ці звуки лунали чи не з кожної машини щохвилинно, тільки уявіть, наскільки боліла голова після всіх цих «катань!».

Щодо пішохідних переходів, то тут їх просто не має в місті, принаймні за чотири місяці мого перебування в Хургаді, я їх, так і не побачила. Люди просто перебігають дороги, де сотні «безпечних гонщиків» сигналять їм. Тим не менш, якість доріг в Єгипті тут як в ідеальній українській, але казці, хоч котись.

За лаштунками готелю

«Money» або ж арабською «флюс» цікавив абсолютно всіх місцевих. Іноді складалося враження, що більшість людей, включно з продавцями та звичайними перехожими, вважали мої гроші практично своїми.

Виходжу з таксі та проходжу повз магазини, де люди здавалось знають всі мови світу! І знову вслід чую: “Where are you from?”, – ігнорую; за цим «Откуда ты?», – знову ігнорую; і наостанок «Wohin kommen Sie?», за цим ще звучить кілька спроб дізнатися мою національність, які так і залишаються безуспішними. Все ж в готелі не має таких поліглотів!

Мій люб’язний та небезпечний водій пропонує мене супроводжувати, мовляв робити йому нічого, а скласти мені компанію він дуже хоче.

Сонце п’янило очі, та  й не лише воно, бо ж вигляд на набережній „Marina“ був не менш п’янким, тут виднілося Червоне море, а за ним і безкрая пустеля. Сотні туристів каталися на яхті і щасливо махали оточуючим рукою. І навіть спостерігати за цим так приємно! Згадалась одразу пісня Скрябіна «Місця щасливих людей».

Цікаво, як тут живуть місцеві?  Тому я разом зі своїм таксистом вирушили у так звані спальні райони.

Притони сміття!!! Навколо мене, безхатченки та будинки які от-от зруйнуються. Босоногі діти граються, та при виді туристів починають ридати та просити гроші. Слідом підбігає мати, яка нібито іде по моїм слідам та жалібно стискає долоні. Здавалося, звичайна арабська дружина та одягнена вона в стару і ледве порвану на коліні паранджу.

От  тобі і “all inclusive” і «Місця щасливих людей». Від почуття абсолютної насолоди до сліз на очах лише лічені секунди. В принципі як і на отримання візи.

Віта Христюк

 

No Comments
Іван Савченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.