Іван Лозовий: Зміни для держави – це завжди добре

Вінстон Черчилль колись сказав, що “демократія – це найгірша форма правління, за винятком усіх інших варіантів”. І він був правий. Демократичний устрій має багато недоліків, але людство ще не винайшло нічого кращого. Усі розвинуті держави Заходу є демократичними. Демократія і ринок стали основою достатку громадян різних контингентів від США, Німеччини до Японії. Демократичні елементи притаманні навіть для диктатури та авторитарних країн, які підтверджують, що на розвиток країни впливає вільний ринок, а не планова економіка.

Яскравий приклад, Китай, який після смерті Мао Цзедуна, і уже під керівництвом Ден Сяопіна, почав втілювати програму «чотирьох модернізацій», що означало зміцнити промисловість, сільське господарство, науку й оборону завдяки економіці.

Після того, як в 1991-му році я переїхав до України, мені прийшлось замислитися чим саме відрізняється демократичний лад на Заході від того, що я побачив в Україні. Я дійшов висновку, що один з основоположних чинників, який відповідає за позитивні результати в розвинутих країнах і є основним принципом демократії – регулярна і неминуча заміна правителів.

На Заході, кожен, навіть найпопулярніший політик, прекрасно знає – вони в цьому на 100% впевнені і не допускають іншої думки – що їхній час перебування при владі обмежений. Прийшовши на високу посаду, наприклад, президента, вони намагаються працювати на благо людей аби їх підтримували якомога довше. Навіть найбільш успішні і популярні президенти Західних держав були обмежені встановленим терміном перебування при владі. В США, Рональд Рейґан навіть не міг мріяти, що він може претендувати на третій термін, який заборонений Конституцією. У Великій Британії, Марґарет Тетчер закінчила свій термін на посаді прем’єр-міністра за рішенням її власної партії.

На Заході  виборці швидко втомлюються від чиновників і постійно хочуть змін.

В Україні, на даний час, дещо по-іншому. Складається враження, що кожен президент, який обирався з часу відновлення Незалежності України в першу хвилину після інавгурації починає думати тільки про те, як йому якнайдовше залишитись на цій посаді. Така несамовита спрага до влади навіть не приховується українськими політиками. Як приклад, Леонід Кучма, який сприяв прийняттю рішення Конституційного суду, що йому дозволено балотуватись на третій термін на посаду президента, хоч це заборонено Конституцією. На Луганщині, тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович, заявив, що його команда прийшла до влади надовго, як передав Інтерфакс-Україна 22-го жовтня 2004 р.

Це дуже погано, оскільки замість того аби працювати на благо людей, правителі в Україні займаються лише укріпленням своєї влади: дружать з олігархами (або самі стають олігархами), накопичують гроші, часто через корупційні потоки, прилаштовують на високі посади не професіоналів, а лояльних васалів. Це, взагалі-то, приклад Росії, де Путін править, фактично, безкінечно. На мою думку, чимало українських політиків мріють бути “путіним” для України, а це застій і занепад.

Чому такі старі правителі, як Леонід Кучма, у свій час наголошували на “стабільності” – бо їх цікавило не ефективне управління державою, а продовження самого їхнього правління. Єдине що їх цікавило – бути при владі, бажано дуже довго і це ставлення видніється в кожного, хто займав чи займає посаду президента. Але стабільність, у точному розумінні, це стагнація. Технології розвиваються, сам світ змінюється і, відповідно, кожна держава повинна проходити постійний процес змін. Саме так функціонують розвинуті Західні країни.

Постійна і неминуча заміна правителів, змушує політиків догоджати виборцям по-справжньому. Цей принцип дотримуються виборці в розвинутих країнах Заходу і тому вони постійно вимагають змін. Чудовий приклад – протести “жовтих жилетів” у Франції. Десятки тисяч французів з різних соціальних верств населення виходили на протести, які часом супроводжувались навіть вандалізмом. Невже французи погано живуть? – Ні. Але вони хочуть жити ще краще. І правильно роблять, що прагнуть постійних змін на краще. Що тут тоді сказати про українців, які живуть в “третьому світі”, в порівнянні з тими же французами, навіть в порівнянні з поляками. Нас не повинно задовольняти те, що маємо, інакше будемо ще довго “мати те, що маємо”.

Ми мусимо перейти на стандарт постійних вимог до всіх кого обираємо. Ми мусимо прагнути змін на краще послідовно і постійно. Тільки таким чином запустимо позитивну спіраль демократії, коли кожен новий президент точно знатиме, що його час обмежений і єдиний спосіб максимізувати час перебування на посаді – добре старатись заради людей, їх потреб та інтересів.

Зараз багато пертурбацій з приводу президентських виборів. Відбувається обмін образами. Але основа нашого підходу до виборів, і не тільки цих виборів, повинна бути тією ж самою, яка є підґрунтям демократії — зміни потрібні понад усе.

Зміни для держави – це завжди добре.

Іван Лозовий, голова правління Благодійного фонду імені Івана Григоровича Лозового

1 Comment
xpress-admin

One thought on “Іван Лозовий: Зміни для держави – це завжди добре”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.