Іван Лозовий: Захищати своє – це нормально

Ми поспілкувалися з засновником благодійного фонду Іваном Лозовим про українську ідентичність, Лебединщину, плюси і мінуси Сумщини для іноземних інвесторів та кроки, необхідні для того, щоб українці перестали масово виїжджати на заробітки закордон.

– Що ви думаєте про мовне питання, яке особливо загострилось під час президентської кампанії?

– Роками у нас відбувалася цілеспрямована колоніальна політика. Аргумент, що двомовність склалася історично для мене слабкий, а після початку війни з Росією він став небезпечним. Коли навесні 2014 року я поїхав до Луганщини, було очевидно, що ті райони, які зберегли більше української ідентичності, сильніше відстоювали свої території. Проросійську ідею просувала агресивна меншість, більшість же була пасивна.

Дехто каже, що немає різниці , яка мова, бо воюють і російськомовні, але ніхто не стоїть на фронті за російську мову. Якщо людина не знає і не поважає українську мову, історію, культуру, то що це за українець? Сьогодні мова – це питання національної безпеки.

– На вашу думку, чи проводилась з мешканцями деокупованих та прилеглих до зони бойових дій територій робота з відродження української ідентичності?

– Наскільки я знаю, не проводилася і не проводиться всі 27 років української незалежності. Після Революції Гідності при владі залишилася стара номенклатура. Щоб створити ідентичність, Канада витрачає гроші, створюються десятирічні плани розвитку, концепції, у нас такого немає. Я бачу дуже дивні речі, коли, наприклад, на Сумщині україномовні люди, які люблять нашу культуру, голосують за Юрія Бойко. Це наслідок того, що на державному рівні за роки незалежності нічого не було зроблено не лише для відродження української ідентичності, а навіть для її заохочення. Це повний промах нашої незалежності. Захищати своє – це нормально і без цього ми і далі будемо вразливими.

– Що ви думаєте про зрушення у мистецтві, культурі, які відбуваються в останні роки?

– Цей процес існує, але не заохочується державою. Наприклад, для галочки проводяться старі радянські фестивалі, які зовсім ні на що не впливають. Я не бачу конструктивної ролі держави в процесі повернення ідентичності. Але ще в дев’яності ми перейшли рубікон і стало зрозуміло, що українському мистецтву – бути. Фантастичний результат пісні гурту  «Kazka» став можливим не завдяки державі. Єдиний приз України на фестивалі в Каннах у 2018 році отримав короткометражний фільм, знятий без державної підтримки.

Зустріч з мешканцями Лебединщини

– У 2014 ви брали участь у бойових діях у Луганській області у складі батальйону «Айдар». Як відрізняється війна у 2014 та 2019 році і чи відбулася реформа армії?

– Тоді був повний хаос, адже це добровольчій батальйон, люди могли прийти і піти в будь-який час. Я підтримую зв’язки зі своїм батальйоном, вони зараз набагато більше оснащені. Тоді армії не було, зараз вона є. Але це не реформа. Реформа для мене – якісне поліпшення, а у нас відбулося просто оснащення.

– Перший раз ви приїхали до Лебединщини у 1992, що змінилося за ці майже 20 років?

– У 1992 році я приїхав до свого рідного села Олександрівка, де народився і виріс мій батько, з Києва, де роком раніше були черги за хлібом. Тому тоді я не був сильно здивований побаченим. Проблема в тому, що відбувається зараз. У 1992 в Олександрівці було десь 600 дворів, а зараз у селі залишилося 22 людини. Стоять пусті, розвалені будинки. Обезлюднення і бідність. Вражає контраст з Києвом, дорогими автівками на вулицях.

– Люди масово виїжджають з України за заробітки, ви навпаки повернулися на батьківщину з США. Які кроки повинен зробити президент та уряд, щоб українці не виїжджали за кордон в пошуках кращої долі?

Перший крок – посадити 10 тисяч корупціонерів, реалістично це зробити за перший рік. Другий крок – це дерегуляція, необхідно відділити державу від бізнесу, спростити всі процедури. Це потрібно зробити реально, а не фіктивно. Спрощувати набагато легше, аніж створювати якісь складні системи оподаткування. Третє, президент повинен мати високий моральний авторитет. Багато чого, що роблять лідери західних держав, базується не на примушенні. Наприклад, президенти США регулярно виступають з новими ініціативами, які потім підтримуються звичайними громадянами, громадськими організаціями. Цим питання можна обрати мову, і моральний авторитет президента буде працювати ефективніше, ніж будь-які квоти.

– Ви займаєтеся консультуванням західних компаній щодо інвестування в Україні. Розкажіть про найбільш привабливі для інвесторів сфери на Сумщині.

– Я бачу дві переваги, перша – дешева робоча сила, адже це найбільша частина витрат будь-якої іноземної компанії . Друга – це дерево. Я би залучав інвесторів до цих сфер. На жаль, інфраструктура дуже погана і це буде відохочувати.

– Що має зробити саме місцева влада для того, щоб зробити інвестиційний клімат більш привабливим для іноземних компаній?

– Потрібно побудувати щиру та ефективну коаліцію захисту інвестицій, яка буде гарантувати інвесторам захист їхніх інтересів. На жаль, іноземні інвестори вже розуміють, що на нашу судову систему неможна сподіватися. У них вже немає сумнівів, що у нас відбувається бардак. У таких умовах на рішення інвесторів може вплинути лише зустріч із владою і надані нею гарантії. Ми вже застрягли в стані країни третього світу. Є країни, які виходили з цієї ситуації, наприклад, Південна Корея, але вони проводили дуже серйозні реформи. Мусить буди запобіжник, відохочування від корупції. Поки його немає, всі будуть цим займатися, бо немає причини не займатися.

– Благодійний фонд імені вашого батька Івана Григоровича Лозового працює близько п’яти років, з якими проблемами до вас звертаються жителі Сумщини?

– Звертаються з медичними проблемами, зазвичай це важкохворі люди, з проханням купити медичну техніку та техніку для дитячих садочків та шкіл. Також часто приходять з інфраструктурними питаннями – ремонти доріг, будинків.

З депутаткою Сумської обласної ради Лілією Ричкіною

– Чи змінилися напрямки діяльності фонду з моменту його заснування і зараз?

– Так, змінилися з моїм поверненням на малу батьківщину, у Києві були зовсім інші пріоритети, там вже нікому непотрібний принтер або проектор.

– Усі ці питання повинна вирішувати місцева влада?

– Цим повинна займатися економіка, яка у нас фактично не працює. Я не благодійник, мені не подобається, коли мене так представляють. Справжні благодійники – це вчителі в сільських школах, які скидаються коштами зі своїх зарплат, щоб пофарбувати стіни у школі. Я радий допомагати від імені мого батька, до того ж мені це приємно.

 

Біографічна довідка

Іван Іванович Лозовий (нар. 15.09.1961) – український політичний активіст, бізнес-консультант. Народився та виріс у США, у 1991 році переїхав до України, у 1997 році отримав українське громадянство. Приєднався до Народного Руху України. Три роки проводив журналістський конкурс імені Гарета Джонса на тему висвітлення Голодомору. У 2013 році заснував рух, який боровся за відставку на той час міністра освіти Дмитра Табачника. Весною і влітку 2014 брав участь у бойових діях на Сході України в лавах батальйону «Айдар». Надавав грошову підтримку Автомайдану, співачці Ніні Матвієнко, Олегу Скрипці та іншим українським виконавцям. У 2015 році заснував благодійний фонд імені свого батька Івана Григоровича Лозового. Один із нинішніх проектів фонду –  реконструкція частини скверу ім. Павла Полуботка в Лебедині.

Контакти благодійного фонду імені Івана Григоровича Лозового:

Сторінка фонду у фейсбуці

Електронна пошта: fondlozowy@gmail.com

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.