Олександр Бойко: Мені не соромно ні за кого, хто пройшов через наш двіж

Ми поспілкувалися з колишнім головою Сумської організації Молодіжного Націоналістичного Конгресу, учасником АТО Олександром Бойко про те, чому він склав депутатський мандат, як зайняти друге місце на парламентських виборах, маючи смішний бюджет та команду волонтерів, та про проблеми української армії.

Про політику

– У вересні 2017 року ти склав повноваження депутата Роменської міської ради, мотивуючи це неможливістю суміщати депутатство та утримання родини. Невже для тебе дійсно стало сюрпризом, що депутатська робота потребує часу та сил?

–  Взагалі стало важче забезпечувати власне існування, мабуть, як і багатьом співгромадянам, плюс у мене з’явилися сім’я і дитина. Та основним чинником прийняття рішення стало розуміння, що у самій системі нічого не змінилося і зміниться не скоро. Ефективно займатися депутатською роботою можна за наявності власного бізнесу або заробляючи на політиці. Останнього я не вмію і вчитися не хочу, тому і припинив своє депутатство.

– Тобі пропонували заробляти на політиці?

– Ні, і ніколи не запропонують. За мною закріпився імідж людини, яку неможна надресирувати. Для отримання вигідної пропозиції потрібно бути корисним для певних людей, вміти “цілувати перстень”, просто так тобі ніхто допомагати не буде.

– Що було найскладнішого у депутатській роботі?

– Депутатська робота взагалі доволі складна, потрібно добре володіти ситуацією, багато часу приділяти вивченню питань. Було важко, коли мене просили робити речі, які, на мою думку, робити не потрібно. Після відмови ставлення до мене змінювалося.

– Просили щось незаконне?

– Це були питання, пролобійовані певним колом людей. Взагалі у міських радах багато шкурних рішень – виділення землі, призначення на посади.

– Чого досяг ти особисто та ваша фракція?

– Ми трохи змінили атмосферу у міській раді, але загалом це довгий процес.

Як ти поставився до того, що фракція «За Україну»  стала фракцією «Руху нових сил»?

– На той момент з цікавістю. Саакашвілі змінив Грузію і мені подобається, як він проявив себе під час російсько-грузинського конфлікту. Реформування армії вплинуло на  хід війни та мінімізувало людські та територіальні втрати. У реаліях України Саакашвілі не зміг так ефективно себе проявити, мені здається, він заплутався і недооцінив наші “кучеряві” реалії. Та й в самому Саакашвілі, вочевидь, сталися немалі зміни.

Олександр Бойко: Мені не соромно ні за кого, хто пройшов через наш двіж

– У 2014 році ти йшов самовисуванцем на виборах до Верховної Ради. Тоді менше, ніж на один відсоток (662 голоси), тебе випередив Микола Лаврик (БПП). Багато говорили про фальсифікації, як вони проявлялися?

Навіть у Ромнах у нас не було своїх спостерігачів на кожній виборчій дільниці, не кажучи вже про райони. Так що інформація про фальсифікації надходила від багатьох різних людей на рівні слухів. Розповідали про гонорари, які були встановлені голові або членам комісії за перемогу того чи іншого кандидата. Проводилася серйозна робота з працівниками взуттєвої фабрики, за Лаврика проголосувала тюрма в Перехрестівці. Обрахунки по 161 округу тричі зависали, їх скидали і знову завантажували на сайт ЦВК. Ми програли лише за останньою версією підрахунків. Це не претензія, можливо, навіть і добре, що ми тоді не перемогли.

– Як ти себе уявляв у Верховній Раді?

– Не думаю, що мої друзі, які зробили ці вибори, вважали мене дуже класним законотворцем, хоча при посиленні реальними помічниками все було б не гірше, ніж у інших “середніх” депутатів. У 2014 багато б хто сміявся, зайшовши до нашого штабу: всі молоді, немає штатних працівників, це була в хорошому розуміння “шайка”. Рішення висуватися було не моїм, а колегіальним. Іти в нардепи мені запропонували близькі друзі після того, як я трохи видужав після поранення. Погодився не одразу, бо не бачив, як зробити кампанію на високому рівні, до того ж не уявляв вибори по ресурсам.

– Яким був бюджет кампанії і звідки були кошти?

– Приблизно 8 тис доларів. Кошти надходили з різних джерел: від МНК, діаспори, товаришів по службі і симпатиків  з числа колег.  Заставу в 11 тисяч гривень я заплатив зі своїх бойових виплат. Гроші йшли в основному на бензин та оренду приміщення. Поліграфію нам друкували. Думаю, якщо проаналізувати кампанії інших кандидатів по Україні, які посіли помітне  місце, наша точно була найдешевша, побудована виключно на ентузіазмі.

Як вдалося об’єднати стільки різних людей не лише із Сумської області, а й усієї України. Ми ж розуміємо, що в виборчих штабах люди безкоштовно не працюють.

– Це не була велика кількість людей одночасно, постійно працювали близько 20 людей.  Успіх вирішувала не кількість людино-годин. Наприклад, приїжджає кілька людей зі Львова, відклавши роботу або навчання. Вони – не машина по роздачі листівок. Поки ці люди не переконають бабусю  у маленькому селі, поки не розкажуть їй всю мою біографію, вони не підуть. Це було зовсім інше ставлення – і воно було вирішальним. Інший фактор – ми нічого не обіцяли, бо вирішили для себе, що це буде безвідповідально.

– Як ти прийняв результат?

– Це було змагання слона з моською, і моська ледве не загризла слона. Від початку кампанії ми планували як мінімум надавати умовних копняків Володимиру Шульзі. Максимумом була перемога. Для команди результат також не був розчаруванням, адже усі отримали важливий життєвий досвід та ріст над собою. Люди докладали зусиль, бо вірили, що я не буду монетизувати цей здобуток і що мене не заманиш шкурняком в принципі.

– Чи розглядаєш можливість знову іти в політику?

– Ні, допоки не зміняться правила гри. В існуючих зараз реаліях я себе не бачу.

Під час Революції Гідності

– Революція програла?

– Вона не виконала програму максимум. Те, що ми зробили крок від Москви – це вибір сторіччя. Ми робили вже такі кроки раніше і боляче платили за них. Україна вже не повернеться на той рівень, на якому була при Януковичі. Чи буде якийсь дрейф в ту сторону  визначить рівень зрілості суспільства.

Про молодь
Олександр Бойко та його вихованці

– До Майдану влада заважала діяльності МНК, який ти очолював, коли це почалося?

– Десь з 2010 року ми стали публічно неприємні для влади через наші акції. Не можу сказати, що наша діяльність на щось впливала, але вона дратувала представників влади. Наша позиція могла у будь-який момент співпасти із ставленням суспільства і ми би стали сірничком. Тому Управління молоді і спорту повністю виключило нас із громадського життя, а це вагомий удар по розвитку організації. Ряду заходів чинили спротив, багато чого йшло саме від заступника голови ОДА Ігоря Яговдика (2013-2014), який підключав до травлі наметових таборів санстанцію, лісників, відділ в справах неповнолітніх, пожежників,  відділ молоді та спорту, сільради. Через наше ставлення до процесу ми цілком нормально пережили ці перепони. Вони приїжджали закривати наметовий табір, а ми їх відверто прямим текстом слали на невелику кількість букв. Такої реакції влада явно не очікувала.

– Зараз влада по-іншому ставиться до громадських організацій, чи вплинуло це на якість заходів?

– Питання ефективності громадської організації  – це мотивація, кадрова робота і таланти. Зараз щось трошки не співпадає. У 2006-2008 було легше зібрати і мотивувати людей. Молоді зараз важко, бо це час зміни запитів, пріоритетів, контингенту і викликів. Сьогодні непросто згенерувати організаційно ефективну стратегію, яка налагодить потужну роботу з молоддю. Хоча виникло багато різних альтернативних двіжух, майданчиків, де можна себе реалізувати.

– Що зараз актуально?

– Це залежить від інтересів. Створення середовища – це “рибалка”, у когось виходить, у когось ні. За одних і тих самих умов хтось може створити потужну громадську організацію, а хтось не може. Адекватних громадських середовищ повинно бути багато. У наших реаліях майже неможливо зібрати у Сумах молодіжну організацію з 50 і більше  людей, які будуть активним творчим членством, а не статистами. У МНК було 20 чоловік, які цікавились організаційними моментами, допомагали, розуміли, що робиться і навіщо. На заходи, звичайно ходила більша кількість людей.

Олександр Бойко та його вихованці

– Ким із МНК ти особливо пишаєшся?

– Хороші історії успіху – Мирослав Ольшанський, Леся Горяйнова, яка працювала радницею Уляни Супрун. У багатьох людей, які були в нашій організації, потихеньку змінювалася позиція та ставлення до речей. Мені не соромно ні за кого, хто пройшов через наш двіж. Чи отримали вони те, чого сподівалися, чи не “підставив” я когось з них, вирвавши з цинічного матеріального світу в атмосферу ідей і світоглядних переживань, – це питання.

Про праворадикалів, ЛГБТ, релігію

– Як представник націоналістичного руху, що ти думаєш про праворадикалів, які розганяють акції ЛГБТ та феміністок ?

– Деякі такі люди, яких я знаю персонально, мало що викликають, крім жалості та жартів про Фрейда. Знаю і тих, хто з часом заспокоївся. Для інших  такі акції – це просто можливість “бити” слабких. В росії праві ходять на ЛГБТ акції, як на роботу, але ніколи не відвідують заходи типу “Курбан-Байрам”. Мене завжди вражало те, що, відкриваючи стрічку в фейсбуці, ти можеш не побачити ані слова від активістів ЛГБТ про якусь акцію, але все ряснить постами від правих.

– У своєму фейсбуці ти багато та доволі різко пишеш про релігію. З чим це пов’язане і чи існує межа, яку ти не перейдеш, щоб не образити почуття віруючих?

– У 21 сторіччі серйозно говорити про релігію – анахронізм. Для мене будь-яка релігія – це історичний традиційний вид шахрайства і насильства над колективною та персональною свідомістю. А ображати можуть лише ті речі, які є правдою. Як можна образити видуманою образою?

– Чи вдалося тобі когось переконати, коли ти спориш з віруючими в коментарях?

– Віра – це ірраціональне, тому мети когось переконати я перед собою не ставлю. Та деяка інформація може бути корисною для тих, хто ще не визначився. По-друге, це мій спорт. Я ж маю право на хобі, це насправді весело. До того ж це розширяє мій кругозір, змушує читати, стимулює слідкувати за новинами науки. Дивлячись на світові процеси, релігія втрачає свою силу у багатьох, передусім  розвинених країнах.

Про армію
Під час служби у Нацгвардії

– У 2014 році ти вступив добровольцем до Національної гвардії, чи становляться на війні люди віруючими?

– Я думаю, що ні. Це залежить від схильності людини до релігії, війна тут ні до чого. Говорять, що в падаючому літаку немає атеїстів, але так само там немає і тих, хто згідно вірувань хоче зустрітися зі своїм творцем. Кожен хоче жити і тут природу не обманеш.

– Чим відрізняється війна в 2014 і в 2019?

– Усе більш-менш  налагодилось у матеріально-технічному плані, але часто це лише задля красивої картинки. Наприклад, може приїхати якийсь генерал і вручити перед камерами хлопцям “суперсучасні приціли” для гвинтівок, а потім виявиться, що це дрібничка за 30 доларів, яка підходить лише страйкболу. У солдатів є форма, харчування, але дуже часто в окопах стоїть вода по коліно. Не вистачає багатьох речей – тепловізорів, хороших гвинтівок, іноді засобів зв’язку. Багато які речі солдати шукають собі самі – кращі шоломи, бронежилети, спорядження.

В атмосферно-кадровому плані 2014-2015 рік був значно кращим. Хвиля з Майдану принесла у добробати січові традиції. В армійських частини також запахло свободою, люди були дуже мотивовані. А зараз до ЗСУ потягнулося багато заробітчан. Знаю масу епізодів, коли людина підписує контракт із мрією стояти за 50 кілометрів від передка, отримувати бойові виплати та потрошку бухати у бліндажі. Чимала частина таких людей не є професіоналами і у разі чого вони не будуть достатню ефективно реагувати на загрози. Загалом реформи в армії не відбулося. Досі панує совок і тупа уставщина, кадровий склад командування залишає бажати кращого.

Звичайно, існують підрозділи з гарним кадровим складом і дисципліною, але, на жаль, немало і таких, де все дуже погано.

– Чому в армії п’ють?

– Тому що дозволяють. Все залежить від кадрової роботи. Якщо особовий склад вживає алкоголь, він ніколи не пред’явить претензій своєму  командиру. Тому керівництво може щось «намутіть». «Попустітєльство» – одна з причин алкоголізму в армії. Солдати, які багато п’ють,  стріляються і стріляють у своїх товаришів, потрапляють в масу інших неприємних ситуацій. Такі там непотрібні. Через це багато нормальних людей залишили ЗСУ. У великій мірі рятує ентузіазм. Саме завдяки йому в армії робиться все найкраще і саме він тримає там спеціалістів.

– Чому власне тебе навчила війна?

– Принципово – нічому новому. Все те, що я знав – підтвердилося, все те, що я вмів – наростилося. Відбулося багато знайомств, спробував себе трошки, переосмислив деякі речі.

Учасники наметового табору

– Чи не сумуєш ти зараз за тими активностями, якими займався раніше?

– Насправді дуже сумую, але не бачу інших варіантів. Щоб ефективно займатися молоддю, цим потрібно жити і віддавати весь свій час. За мінімалку я не зможу утримувати сім’ю, а “мутити” з проектів та програм, об’їдати дітей я не вмію, і вчитись не хочу. Громадська діяльність та робота з молоддю для мене як алкоголізм: потрібно  закодуватися, бо “бухать” потрошку я не зможу.

Спілкувалася Ольга Панфілова

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.