Сонцеводоміфічність

 У Сумському обласному художньому музеї 3 березня відкрито виставку  Ірини Проценко «Міф і реальність»: живопис, графіка, і навіть її хобі – карикатури. Відкриття розпочали дівчатка-балерини зі студії Інни Шабельської, відтворивши в танці настрій робіт художниці – елегантних, витончених і світлих.

Як говорить художниця, реалістам часто закидають, що вони копіюють природу. «Це безглуздо, — каже, – бо іноді природа підносить такі дива! – тільки й устигай схопити мить».

Реалізм? То й що? А ви знайдіть перлу в мотлосі побуту, покажіть не криючись, що парасолька, пелюстка піону або портрет іншої людини може розкривати самих вас. Ірині Проценко вдається і знаходити, і показувати. Більш того, її реалізм хочеться назвати відьмацьким. По-перше, через те, що від картин, складається враження, що художниця працює не пензлем, а чарівною паличкою. По-друге, вона, здається, «відає, що творить», – а це страшенно відповідально, бо в роботах передає не лише почуття, а й свої знання. Коли ж картина викликає не менше думок, ніж емоцій, чи не погодитеся, що це дійсно Мистецтво?

Виставка присвячена 8 березня, але сама по собі вона святковіше за це свято. І не лише через те, що «осердя» більшості робіт – прекрасні жінки в ню, але через жіночу відкритість, гумор, еротизм, навмисну наївність, уміння помічати й цінувати маленькі радощі: кокетлива втеча дівчинки від хлопчиська, який погрожує вцілити м’ячем («Кропива»); дражніння садівника з вікна («Насмішниці й садівник»); грайлива образа на коханого й спокушання його до примирення («Ранкове перемир’я»); відпочинок із крихіткою донею біля річки («Ідилія»). Незважаючи на таку потужну «жіночість», творчість Ірини Проценко не назвеш феміністською, бо чоловік на її картинах присутній завжди – іноді відкрито: в образі дворового хлопчиська, атланта, Зевса, Менелая,  але в більшості випадків незримо на перший погляд – у вигляді променів сонця, які огортають гнучкий жіночий стан, міняться на обличчі.

Гру світла й тіні в роботах Ірини Проценко відмічають дуже часто. Мені ж побачилася гра чоловічого й жіночого. В антонімічних парах «темне – світле», «вологе – сухе», «вода- вогонь» традиційно пов’язують перші значення з Інь, другі – з Ян. Більшість же картин художниці сонячні, тому її героїні не почуваються самотніми, бо вони в сонячних променях, як в обіймах коханих.

Вода ж «омиває» більшість полотен якщо не прямим зображенням, то натяком у вигляді парасолі, рибки, прозорої вази з квітами. Особливо цікаво тут розглянути картини на міфологічні сюжети. По-перше, через оригінальну інтерпретацію. Міф у роботах Ірини Проценко – не старезна казка з натяком, а повсякденна колізія, яка може статися з кожним.

Єлена не вміє й не хоче наказати серцю кохати Менелая, хай він змушує вмовляннями чи мечем – зброя безсила перед жінкою.

«Народження Венери» теж велить фантазувати і здогадуватися: на передньому плані перевернута парасолька з водою, а там – плаває рибка, на задньому – прекрасна жінка струшує з плеча залишки морської піни. І от на всьому просторі полотна найбільшу увагу привертає саме ота дрібнесенька рибка. Може, вона тут з’явилася просто як священний символ, пов’язаний із культом Афродіти, може, як знак переродження. Оскільки вода асоціюється також із несвідомим, цілком імовірно, що рибка уособлює мудрість – адже вона живе в морських глибинах, які приховують недоступні людині знання.

Не менш пов’язане з водною стихією і «Славне падіння Ікара»: він прагнув до сонця, а опинився в морі – у полоні нереїд. І тут жіноче перемагає. У цій картині відчувається легка іронія й поблажливий жаль до чоловіка: як би він не вхитрявся піднятися, але один необдуманий учинок – і він серед пінявих хвиль.

І взагалі, жінка в роботах Ірини Проценко завжди переможниця, у якому б образі не з’являвся чоловік (Зевс), щоб її спокусити. То він у вигляді бика, який викрав Європу (але ж вона його осідлала), то в образі лебедя, який явився Леді (щоправда, перед «Українською Ледою» він постав як селезень, але ж вона тримає його в руках). Бачимо сильну жінку й в образі богобоязливої та цнотливої Юдиф, яка розквиталася з ворогом свого міста й повернула народові мир.

Тут варто відмітити ще одну особливість художниці – ставити себе на місце персонажів, але не стільки в прямому значенні (в деяких роботах можна помітити й це), скільки в значенні співчуття. От, здавалося б, героїчна Юдиф – тендітна і відважна, рятує своє місто від завойовників. Але чи торжествує вона, закривавивши руки, і чому її ранок похмурий?

Наснага для Ірини Проценко, як розповідає картина «Янгол натхнення»,  — справа однієї чарівної миті, коли відкладеш недочищений апельсин, покинеш усе, що від лукавого (тризубець як символ підземного царства), станеш поряд з янголом до мольберта і дозволиш йому водити своєю рукою.

Художниця зізнавалася, що не може писати, коли на душі важко. Мабуть, через те кожна її робота оптимістична. Принаймні в тому сенсі, що не ставить перед глядачем крапку після кожного наступного трактування. А це ріднить її з поезією. Тому «йдіть і дивіться» — копайте смисли цих картин. Обіцяю: там точно лежать скарби.

З роботами художниці частково можна ознайомитися на її персональному сайтіwww.iraprotsenko.com/index.html, але все ж радимо безпосередньо поспілкуватися з ними на виставці. Виставка діє з 3 березня по 4 квітня щодня (крім п’ятниці) з 10.00 до 16.00.

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.