Як знайти особисте щастя в XXI столітті?

Волинянка Оксана шукала його через сайти інтернет-знайомств три роки. І саме тоді, коли, здавалося, вже втратила будь-яку надію знайти свою «половинку», натрапила на листа, який надіслав їй з Каліфорнії….сумчанин Сергій. Подальший обмін думками та враженнями вилився у палке кохання, одруження і книгу порад про те, як треба правильно знайомитися за допомогою інтернету, щоб не «обпектися» і не залишитися назавжди самотньою.

Презентація цієї книжки, яка так і називається —  «Знакомьтесь без заморочек! Практическое пособие о том, как найти личное счастье в XXI веке» —  відбулася нещодавно в Сумському обласному прес-клубі. Та перш, ніж надати слово її автору, Оксані Красулі, яка розповіла журналістам  про себе і своє щасливе кохання і навіть надала їм можливість поспілкуватися через океан із її чоловіком по Skypе, варто зрозуміти актуальність і соціальну значимість проблеми самотніх людей, яким, власне, і адресовано цей посібник. 

«Мільйон виграти хочу, але лотерейного квитка купувати не буду» 

У нашому випадку під термін «самотні» підпадають люди віком від 25 до 55 років, які ніколи не були одружені або офіційно розлучені, а також ті, у кого померли чоловік/дружина. Статистика самотніх, яку дослідила Оксана, виявилася дуже сумною. Кількість одиноких людей в Україні у віці від 25 до 29 років становить  1 млн. 350 тис., у віці 35-39 років — 825 тис., стільки ж — у віці 45-49 років. У цілому більше 4 (!) млн. жителів України віком від 25 до 50 – самотні, з  них 125 тис. проживає в Сумській області.
У багатьох розвинених країнах Заходу, зокрема, в Австралії, Італії, Німеччині в зв’язку з демографічною кризою домінує кількість самотніх чоловіків, у нас же, в Україні, навпаки — кількість самотніх жінок. «Тому в моїй книзі є розділ, — говорить Оксана, — присвячений знайомствам з іноземцями. І не варто залякувати жінок тим, що вони можуть потрапити у якусь халепу. Краще навчити їх, як правильно знайомитися і  як дотримуватись при цьому певних правил безпеки. І тоді інформації у наших ЗМІ про якісь злочини і сексуальне рабство поменшає».

Одна з причин зростання кількості самотніх – збільшення кількості розлучень. Україна у такому списку займає третє-четверте місце на пострадянському просторі і четверте-п’яте в світі разом із Латвією (53%). Якщо вам цікаво, то першість тут за білорусами (68%), далі йдуть Росія (65%) і  Швеція (64%). Місця з шостого по дванадцяте розподіли відповідно Чехія (61%), Бельгія і Фінляндія (по 56%), Литва (55%), Великобританія (53%),  Молдова (52%), США (49%).

 

До цього додамо, що за останні три роки кількість укладених шлюбів в Україні зменшилася на 35%. Причиною цього, вважає Оксана Красуля, є три фактори. Перший – економічний: криза, зменшення реального рівня добробуту. Другий —  демографічний: зменшення населення в Україні (за останні три роки на 500 тис. чол..), «старіння» суспільства через низьку народжуваність. Третій —  побутовий і психологічний: люди у віці 25-50 років зайняті заробітком грошей, турботою про дітей і батьків, звідси брак часу для поліпшення особистого життя, а також відсутність місць, де можна безпечно познайомитися (це в першу чергу стосується жителів невеличких містечок).

Необхідно ще сказати й про такий чинник, як перебування самотньої людини у психологічній зоні «комфорту». «З цим зіткнулася я сама, — пояснює Оксана,  – зона обігріта, знайома. Для чого кудись іти, щось змінювати та ще й нести відповідальність за ці зміни? Простіше сказати: «Яке життя важке! Яка доля несправедлива! Не знаходить мене на печі! Мільйон виграти хочу, але лотерейного квитка купувати не буду».  

«Можна підвести коня до водопою, але не можна примусити його пити»

А тепер обіцяна історія від Оксани її вдалого знайомства за допомогою інтернет-мережі, яка може стати в нагоді тим, хто остерігається подібної форми пошуку нареченого/нареченої. «Тільки одразу хочу порадити, — говорить вона, — якщо на сайті інтернет-знайомства багато фотографій оголених тіл і еротичного змісту, то там ви навряд чи знайдете своє кохання».

Отож,  Оксана навчалася у Волинському університеті, потім закінчила Київський торгово-економічний університет, після чого захистила дисертацію і працювала у кількох вузах Луцька. Навчання, написання дисертації, пошуки додаткових засобів для існування забирали весь вільний час. «І я розуміла, — згадує вона, — що роки йдуть, а людини для сім’ї немає. А найгірше те, що немає коли і де шукати, бо я поверталася додому після 22 години. Час минав, і, розуміючи, що XXI століття – це час новітніх технологій,  спробувала зареєструватися на сайтах інтернет-знайомств.

На це було важко наважитися, тому що Луцьк – місто невеличке, і мене знало дуже багато людей. Тому я не могла вказати своє ім’я чи виставити свою фотокартку – мені було соромно. І навіть коли я ставила в анкеті «місто Київ» і виставляла свою фотокартку, мені все одно здавалося, що іду по Луцьку і мені вслід кажуть: «Вона знайомиться в Інтернеті, вона якась не така, з нею щось не гаразд, вона не може познайомитись у реальному житті».Я провела у пошуках коханої людини більше трьох років. Це був мій досвід спроб і помилок. Він виявився вдалим завдяки тому, що я робила висновки.

Після кількох невдалих побачень, після того, як у мене вкрали гроші на першому побаченні, я почала аналізувати, чому так відбувається і що не так в моїй анкеті, в моєму спілкуванні? Декого запитувала, деколи сама робила висновки і переносила ці висновки на наступні побачення. Але проблема була в тім, що я не могла поставити фотокартку і вказати місто Луцьк та ім’я Оксана. І коли пройшло вже майже три роки, і я бачила, що ні до чого це не призводить, і час буде далі безрезультатно спливати, я поставила власну фотокартку і вказала місто Луцьк, а також вказала мету спілкування – шлюб, створення сім’ї.

І все змінилося. Коли я відверто розповіла про себе, мені  стали писати чоловіки, які мали таку ж серйозну мету — створення сім’ї. Мені писали навіть мої студенти-заочники (сміється), які запрошували мене на побачення! І серед того потоку листів я виявила лист мого майбутнього чоловіка – вашого земляка, сумчанина Сергія Красулі.

Той лист був дуже цікавий, він виділявся серед інших, тому що Сергій написав про себе у віршованій формі. Цей вірш можна прочитати на моєму веб-сайті http://oksanakrasulya.com/ Я познайомилася з його анкетою – судячи з неї, людина була цікава, але фотокартка… Він був зображений на фоні якихось фотошпалер, і у футболці на два розміри більшою від його статури. І це трішечки мене стурбувало – така цікава людина, і таке фото… Звідки мені тоді було знати, що те, що я прийняла за  шпалери – то був справжній Ніагарський водоспад? (Сміється).

Але він не чекав, поки я напишу, що буду рада спілкуванню… І в наступному листі Сергій запропонував мені подорожувати по життю разом і прислав букет квітів. Це було гарно, романтично, ми домовились про зустріч, яка мала відбутися через півтора місяці, оскільки він працював у США, країні яка була для мене на той час просто географічною назвою на мапі. 

Весь цей період, доки він не приїхав до Києва, ми спілкувалися по Інтернету, я задавала йому різні запитання. І коли ми зустрілися, я зрозуміла, що це людина, яку я шукала все життя. Він мені здався таким рідним… Потім ми зустрілися ще один раз. Сергій запросив мене до себе в гості, щоб я подивилася, як він там живе, бо я ніколи не мріяла жити за кордоном, і він хвилювався з цього приводу.

Я полетіла на крилах до американського консульства, аби отримати візу,… але мені було відмовлено. Це було дуже прикро, тому що була зібрана купа паперів, але на мене подивилися, запитали, до кого я їду – і відмовили.

Я поверталася додому і думала: «Ось так, кінець коханню!» Але Сергій послав мені наступний букет квітів з запискою «Все буде добре». І посеред ночі пролунав телефонний дзвінок і чоловічий голос запитав: «Ксюня, ти вийдеш за мене заміж?» Я відповіла: «А це хто?» —  «Сергій» – «Вийду!» Після того він прилетів до Львова одружуватися, а я запізнилася майже на дві години. Коли я зайшла до пустого аеропорту, то побачила там Сергія, який сидів на чемоданах і чекав, коли ж його кохана з’явиться на горизонті! (Сміється).

З того часу пройшло більше чотирьох років. Я вважаю себе щасливою жінкою, тому що ваш земляк подарував мені це відчуття. Але мені хотілося поділитися цим щастям з іншими, я хотіла, щоб наші українські жінки і чоловіки також знаходили своє щастя. Адже після нашого одруження наші друзі, друзі наших друзів і навіть незнайомі люди почали ставити мені електронною поштою запитання: в чому таємниця? де краще реєструвати анкети? які фотокартки краще ставити? Я відповідала, тому що мені хотілося допомогти людям знайти своє щастя. І коли листів ставало все більше, я зробила розсилку. Після цього я зрозуміла: час готувати книгу! Так з’явилась ця ідея – написати книгу.

Мій особистий принцип щодо власного щастя такий: «Не можна дозволяти тому, що ти не можеш зробити, завадити тобі робити те, що ти можеш». Ми не можемо, скажімо, покращити глобальну економічну ситуацію в країні, покращити добробут кожної людини, але ми можемо почати з себе. Я почала з себе, потім написала книжку. Я зробила свою справу, і стане ця книга  комусь в нагоді чи ні, залежить все-таки від самої людини. Знаєте, є приказка «Можна підвести коня до водопою, але не можна примусити його пити».  Кому потрібно – «пийте» (сміється), така можливість є!» 

 Від редакції. Книгу Оксани Красулі «Знакомьтесь без заморочек! Практическое пособие о том, как найти личное счастье в XXI веке» можна придбати, зателефонувавши по номерах, що вказані на oksanakrasulya.com/findbook.html

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.