Порцеляновий похоронний дзвін. Чому в Україні вмирає галузь, яка має Богом дані умови для світової першості?

 Інформація про те, що один із трьох фарфорових заводів, що ще залишилися сьогодні в Україні, а саме сумський, виставлено на продаж, майже нікого не зацікавила. Навіть сумчан. І справді — що незвичайного в тому, що в умовах капіталістичної економіки весь час щось продається, а щось купується, одні підприємства «піднімаються», а інші – занепадають, більш «спритні» виштовхують з ринку менш «спритних»? Адже в цьому і полягає закон конкуренції, який, за економічними теоріями, має сприяти появі більш якісних і водночас більш дешевих товарів. Але це в теорії, а на практиці? А на практиці йдеться про тенденції, які суттєво загрожують не тільки економіці України, а й здоров’ю нинішнього та майбутнього її поколінь. Скажете, чергова журналістська «страшилка»? Не поспішайте з висновками…  

«Китай нас поламав»

Отже, як повідомив у лютому 2012 року forbes.ua, Сумський фарфоровий завод, один із найбільших виробників порцелянового посуду в Україні, виставлено на продаж. Цю інформацію підтвердив і син власника заводу, екс-губернатора Сумщини Володимира ЩЕРБАНЯ, Артем ЩЕРБАНЬ, який неохоче означив причину продажу лише двома словами: «непрофільний бізнес». Утім, вважають експерти, чесніше було б сказати «неліквідний бізнес». 

Вони сумніваються в тому, що покупець таки знайдеться, тому, скоріше за все, підприємство підпаде під процедуру банкрутства, місцевий бюджет втратить чергового платника податків, а більш ніж 500 працівників заводу поповнять лави безробітних. Інші два українські заводи, які виробляють фарфоровий посуд, — Дружківський та Довбиський («Корал») — уже заявили про те, що не зацікавлені у придбанні підприємства-конкурента.

«Ми не в тому фінансовому становищі, щоб розглядати питання купівлі», – заявив представник «Коралу». Маловірогідним назвав придбання заводу в Сумах і заступник генерального директора по економіці і фінансах Дружківського порцелянового заводу Роман ХАЛУС: «Галузь вмирає. У 2006 році силами 16 заводів виробництво українського фарфору становило 32 млн. виробів на місяць. Сьогодні трьома заводами ми не тягнемо і 2 млн. виробів. Китай нас поламав».

Так, однією з головних причин, з якої власники Сумського фарфорового заводу виставили його на продаж, є неможливість конкурувати з виробниками дешевого китайського посуду, який заполонив не тільки український, а й весь пострадянський ринок, на який припадає реалізація майже 70% продукції сумчан. За даними Євразійської економічної комісії (ЄЕК), з 2009 по 2011 рр. обсяги постачання столового і кухонного посуду (переважно з Китаю) до країн Митного союзу (Білорусь, Росія, Казахстан) збільшилися на 65,1%. Щодо внутрішнього ринку, то, за даними маркетингової компанії «Синергія», доля китайського фарфору на українському ринку за ці ж два роки зросла з 63,4% до 76,6%. 

Чому Китай нас «поламав»?

Чому ж китайський посуд, який постачається в Україну за тисячі кілометрів від її кордонів, дешевший, ніж місцевий? Причин тому кілька, і всі вони головним чином пов’язані з суттєвим зменшенням конкурентами витрат на виробництво, причому не в останню чергу за рахунок свідомого ігнорування питання безпеки продукції для здоров’я споживачів.

Перша причина занепаду виробництва українського фарфору – невпинне підвищення ціни на російський газ, який для цієї галузі є технологічним паливом і без якого неможливе промислове випалення (російською «обжиг») посуду. Тільки з липня минулого року ціна на газ для підприємств України підвищилася на 20%. Тому з кожним роком їм стає все важче і важче сплачувати за «блакитне паливо».

Остання «форс-мажорна» ситуація сталася на Сумському фарфоровому 12 лютого 2013 року, коли через відключення від газопостачання за борги підприємство опинилося перед загрозою повної зупинки всіх технологічних процесів. Аби повною мірою зрозуміти наслідки цієї ситуації, достатньо сказати, що зупинка печі для випалення посуду хоча б на добу потребувала б кількох тижнів для її повторного запуску. Лише після особистого втручання губернатора Сумщини Юрія ЧМИРЯ ситуацію було врегульовано. Та чи надовго?

На думку голови правління ПАТ «Сумський фарфоровий завод» Ігоря БОНДАРЕНКА, «тільки допомога держави в урегулюванні цього питання дозволить підприємству вибратися з боргової ями». Тут доречно нагадати, що китайські виробники фарфору отримують газ не з Росії, а з Казахстану, до того ж за ціною удвічі (!) нижчою, ніж Україна.

Друга причина, через яку вітчизняний фарфор поступається за ціною китайському, криється в технології виробництва. Порцеляновий посуд є безпечним для здоров’я людини, якщо перед випаленням він покривається харчовою глазур’ю. Китайці ж заради здешевлення вартості виробництва посуду цього правила частенько не дотримуються. Зрозуміло: відпала технологічна ланка – відпали й додаткові затрати. Споживач же такого посуду з часом стикається з темними плямами і тріщинами як результатом здешевлення виробництва, що виділяють небезпечні для здоров’я солі металів (про це він навіть не здогадується!).

І нарешті третя причина — напевно, найважливіша з точки зору небезпеки для здоров’я українців. Китайський посуд ввозиться на територію України дрібними партіями вартістю до 1 тис. євро, а у цьому випадку застосовується спрощена процедура митного оформлення, при якій сертифікат відповідності товару не надається (!). Певна річ, такий порядок не може гарантувати відповідної якості товарів, не кажучи вже про те, що це позбавляє вітчизняні товари можливості на рівних конкурувати з імпортними аналогами.

Римську імперію знищив посуд?

Що ж ввозиться в Україну за цією спрощеною митною процедурою? Два роки тому до управління у справах захисту прав споживачів у Сумській області на неякісний посуд поскаржився споживач, який придбав в одному із магазинів обласного центру столові сервізи китайського виробництва під назвою «Червоні маки» і «Сині маки». Згодом він став помічати, що з тарілок поступово зникають насичені кольори, залишаючи після себе каламутні плями.

Результатами перевірки, яку провели ДП «Сумистандартметрологія» та обласна санітарно-епідеміологічна служба, було встановлено, що вміст кобальту в цьому посуді перевищував гранично допустимі норми від 3 до 5 разів, а нікелю – у 1,6 рази. «Сині маки» взагалі виявилися не кислотостійкими — їх поверхня не призначалася для контакту з харчовими продуктами. Експерти також встановили, що в дешевому китайському сервізі вміст свинцю і кадмію перевищує допустимі норми у 10 (!) разів, а це означає, що такий посуд надзвичайно небезпечний для зберігання харчових продуктів, а якщо ним користуються діти, то це пряма загроза їхньому життю.

Зосередимо увагу лише на одному з показників. Що таке перевищений вміст свинцю? Деякі історики вважають, що саме він став чи не останньою причиною занепаду могутньої Римської імперії, адже кухонне начиння, яким користувалися римляни, містило велику кількість свинцю. Вчені також довели, що свинець винний у руйнуванні здоров’я московських князів — вода, якою користувалися і яку споживали в Кремлі, протікала свинцевим водогоном. У багатьох країнах світу більш ніж чверть століття тому було введено мораторій на використання свинцю у виробництві посуду. Та хто його сьогодні дотримується, коли йдеться про швидкі прибутки та надприбутки?

Об’єктивності заради зауважимо, що, за санітарними нормами, у декоративному посуді, тобто такому, який не призначений для щоденного користування, наявність свинцю допускається. Його додають у фарби, щоб надати виробам гладкість і красивий блиск. Але в інструкції по використанню такого посуду має бути обов’язково зазначено, що в ньому не можна зберігати продукти харчування!

Купуючи яскраво розфарбовані тарілку, чашку або горщик, варто попросити у продавця сертифікат, в якому мають міститися результати перевірки посуду на наявність токсичних речовин. Але і це не завжди допомагає, адже сертифікати нерідко підроблюють. Тому фахівці радять не купувати імпортні керамічні або порцелянові вироби з занадто яскравим червоним і жовтим розписом, що майже завжди свідчить про наявність у фарбі свинцю і кадмію. До речі, яскравий зелений колір, можливо, «підфарбований» міддю. Окрім того, що мідь сама по собі не дуже корисна, вона ще й прискорює процес вивільнення свинцю.

Посуд як засіб політичного тиску?

Існує ще одна причина, через яку не тільки сумський, але й два інших українських фарфорових заводи досить швидко і назавжди можуть зникнути з ринку, а їх продукція залишиться тільки в музеях. У вересні 2012 року Департамент захисту внутрішнього ринку Євразійської економічної комісії у відповідь на скарги російських та білоруських виробників фарфору почав спеціальне захисне розслідування відносно імпорту порцелянового посуду на територію країн Митного союзу. За його інформацією, у 2009-2011 рр. поставки порцеляни з України і Китаю здійснювалися за демпінговими цінами – удвічі нижчими, ніж у російських виробників, внаслідок чого постачальникам закордонного фарфору вдалося заволодіти 50% російського ринку.

«Російські виробники тепер лобіюють введення 100% мита на імпорт. Цей рівень є загороджувальним і відсіче постачання фарфору [до Російської Федерації, Білорусі та Казахстану] з усіх країн, у тому числі і з України», – переконаний Андрій ЗАБЛОЦЬКИЙ, керівник департаменту міжнародної торгівлі юридичної компанії «Волков і партнери», яка представляє інтереси українських виробників у рамках розслідування. За його словами, згідно з правилами Світової організації торгівлі, підстави для введення спеціальних обмежувальних заходів відсутні, адже з даних, які надано виробниками з Митного союзу (МС), неможливо зробити висновок про нанесення серйозного збитку галузі фарфорового виробництва країн МС. Але все йде до того, що вже в червні цього року 100% мито для імпортного, в т.ч. й українського, фарфору таки буде введено.

Дехто скаже, що це черговий крок по втягненню України у Митний союз, який у довготерміновій перспективі має на меті повернення України до складу Російської імперії. На наш погляд, усе виглядає простіше і прагматичніше: які б палкі промови про споконвічну дружбу українського і російського народів не лунали на численних ярмарках та спільних презентаціях, «своя сорочка завжди ближче до тіла». Росія нарешті схаменулася і кинулася захищати власного товаровиробника. А Україна?

А Україна, як і до цього, переймається лише одним питанням: кому дістанеться «гетьманська булава» — регіоналам чи опозиції. Найяскравіше це демонструє лише один невеличкий приклад: у той час, коли сумський губернатор обривав телефони в Києві, аби відновити газопостачання Сумському фарфоровому заводу і не допустити зупинення роботи підприємства, обраний громадою міста Суми нардеп Олег МЕДУНИЦЯ спостерігав у Харкові за тим, чи не порушує часом закон місцева міліція під час обшуку в офісі бізнесмена Арсена АВАКОВА, який є одним із головних спонсорів партії «Батьківщина».

Що втрачаємо

Чи є можливість в українського фарфору стати гравцем якщо не №1, то принаймні №2 чи №3 на світовому ринку? Так. Головний чинник конкурентоспроможності будь-якого фарфорового заводу – можливість не закуповувати, а дешево видобувати сировину, що знаходиться неподалік від підприємства. Українські запаси каоліну (білої глини) — основи для виготовлення порцеляни — одні з найбагатших у світі. Наші вітчизняні родовища програють лише родовищам США, Великобританії та Китаю.

Найбільша українська каолінова провінція — Житомирська область. Невипадково у 2007 році тут функціонувало 8 із 11 підприємств, на долю яких припадало 46,2 % ринку української порцеляни. Друге місце — у Сумської області, далі йдуть Донецький, Полтавський та Хмельницький регіони. Серйозна конкурентна перевага українських виробників полягає в тому, що в жодній країні світу поклади каоліну не розташовані настільки зручно для його видобутку: якщо в Україні ця сировина залягає під землею в середньому на глибині 20 м, то англійцям доводиться добувати її з глибини 100 м.

За радянських часів на території України працювало близько двох десятків крупних і середніх підприємств, які займалися випуском виробів з фарфору — чимала кількість для однієї республіки. Їхню продукцію експортували до всіх без виключення країн нинішнього СНД, Прибалтики, Німеччини, Ізраїлю і США. Тепер же маємо те що маємо – падіння виробництва у 16 разів.

Серед законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради останнього скликання, ми не знайшли жодного, який би був спрямований якщо не на розвиток, то хоча б на захист галузі. Практично неможливо відшукати потрібну інформацію про експорт-імпорт фарфору за 2012 рік на сайті Державної служби статистики України, де вона потонула (якщо взагалі присутня) у стосах відомостей «Різне» про кількість проданих ліжок, матраців, електричних лампочок тощо. Втім відомо, що у 2011 році загальна вартість ввезених на територію України фарфорових виробів склала $12,6 млн. Скоріше за все, за минулий рік ця цифра зросла щонайменше удвічі.

Це той шматок пирога, який відтяли не тільки у власників українських фарфорових заводів, а й у тих, хто на них працює, у вигляді своєчасних зарплат та робочих місць. І у споживачів, яких фактично залишають без альтернативи — купувати вітчизняний, хоча і дорожчий, але екологічно безпечніший посуд, або строкато розмальований і дешевий, використання якого з часом приведе їх до медичних кабінетів.

У нещодавньому інтерв’ю газеті «Бізнес» (№7 від 8 лютого 2013 р.) перший віце-прем’єр-міністр України Сергій АРБУЗОВ заявив, що головним пріоритетом нового уряду стане підтримка національного товаровиробника та імпортозаміщення. Що це? Чергова «морквина», яка має надихнути вмираючого «віслючка» піднятися і бігти далі? Чи після проголошення цього гасла таки будуть вжиті певні законодавчі заходи? Якщо і так, то чи не запізно?..

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.