В гостях у Роксолани, або Невідоме про відоме «місто контрастів»

 Візантій, Другий Рим, Царгород, Константинополь, Стамбул — три тисячоліття це місто хвилює, надихає і захоплює своїх гостей. Його називають чудом світу, перлиною Босфору, обителлю переказів і поезії, столицею імператорів. Він був резиденцією 10 римських, 82 візантійських імператорів і 30 османських султанів. Колись неприступне і суворе місто-фортеця, сьогодні Стамбул — рай для туристів. Тут кожен знайде для себе саме те, що шукав. І обов’язково захоче повернутися.


На перехресті континентів
Стамбул – єдине місто в світі, яке розташоване одразу на двох континентах. Знаменитий Босфор, вливаючись Золотим Рогом в міські райони, зливає Азію з Європою і ділить Стамбул чіткою лінією на дві частини. Саме протока Босфор, що з’єднує Мармурове і Чорне моря, в усі віки була важливим стратегічним об’єктом і предметом мрій завойовників. Адже за «проїзд» по протоці з власників суден і купців бралася чимала плата. А тому місто завжди процвітало, потопало у розкоші й достатку. Сьогодні з Європи в Азію можна потрапити всього за кілька хвилин по трьом мостам, на поромі або ж морському автобусі. Історичні пам’ятки і великі шопінг-центри — у європейській частині Стамбула. Азіатські ж райони в основному, «спальні». Населення — 15 мільйонів чоловік. Хоча фактично — з «лімітою», туристами та іншими «понаїхавшими» тут живе 20 мільйонів народу.

Шик, блиск, краса
Підкорювати Стамбул група українських журналістів приїхала за ініціативи Українського журналістського фонду на запрошення Міністерства культури і туризму Туреччини і Посольства України в Туреччині. Знайомство з мегаполісом почали з історичної частини міста.

Перший пункт програми — резиденція османських султанів — палац Долмабахче. Це розкішна споруда простягнулося на 600 м вздовж Босфору. У кінці життя тут жив і помер перший президент Турецької республіки Ататюрк. Більшість годинників у палаці й досі показує час його смерті.

Сьогодні Долмабахче — у юрисдикції турецького парламенту, тоді як господар усіх інших історичних пам’яток — Міністерство туризму і культури. У палацового комплексу Долмабахче 12 воріт. Двір і сад — еклектика кращих традицій європейських традицій садово-паркового мистецтва і східного шарму.

Бувалі українські журналісти, переступивши поріг Долмабахче, не могли стримати емоцій. Ще б пак: для меблювання та оздоблення кімнат використано 14 тонн золота і 40 тонн срібла. У будівництві палацу використані матеріали з різних міст і країн. Тут все розкішно і помпезно. Особливо вражає найбільше приміщення палацу — зала для прийомів, де висить кришталева люстра вагою в 5 тонн на 750 свічок — подарунок англійської королеви Вікторії. Усього в палаці — 285 кімнат. У Долмабахче зібрана велика колекція картин художників різних країн, у тому числі й понад 20 картин Айвазовського.

«Жіноча» частина палацового комплексу — гарем — має більш скромне убрання. Державним діячам, чиновникам вхід сюди був суворо заборонений. Тут особлива атмосфера. У гаремі, де жили султанські дружини, діти і наложниці, і досі витає дух придворних інтриг і пристрастей. Найпишніші кімнати гарему — покої володарів, їх спадкоємців, матерів султанів.

На гостини до землячки
Українських журналістів найбільше, безумовно, цікавили місця, пов’язані з життям нашої співвітчизниці — дружини султана Сулеймана — Хюррем, більш відомої українцям як Роксолана. Самі турки визнають: вони недолюблюють Хюррем. Ще б: так як посміла ця українська рабиня перетворити їх грізного султана в підкаблучника? Як її тільки не називали — відьмою, хитрою змією, підступної фурією, але факт залишається фактом: Сулейман її обожнював. Тому Хюррем — перша жінка в історії османської імперії, яка отримала статус офіційної дружини султана.

У «перервах» між нескінченними військовими походами лише вона народжувала Сулейману дітей, тоді як десятки найвродливіших наложниць, подарованих султану зі всього світу, томно чекали своєї черги в покої Повелителя. Жила наша землячка в одному з найвідоміших і таємничих місць Стамбула — у палаці Топкапи. Багатьом він став відомий після перегляду знаменитого серіалу «Величне століття». Майже кожен турист, що відвідав Стамбул, вважає своїм обов’язком побачити місце, де проживали султан Сулейман і його кохана дружина Хюррем.

Палац Топкапи наповнений не тільки розкішшю, але і похмурими таємницями. Це було місто в місті, не тільки зі своїми мечетями, банями, парками, але й зі своїми законами і правилами. Тут народилися 25 султанів, багато з яких були вбиті або отруєні. Якщо серце Імперії билося в палаці, то гарем Османського Султана — це серце самого палацу.

Гарем, відділений від інших секцій Топкапи, з його численними коридорами, внутрішніми двориками, садами, сходовими майданчиками і більш ніж 300 приміщеннями, що створювали непрохідний лабіринт, був схожий на окремий, абсолютно особливий і недоторканний світ. Число жінок, що проживали в гаремі, досягало 300, 500, а то й 1200 осіб. У гаремі діяли суворі правила. Порядок підтримувала мати султана Валіде Султан. Слово «гарем» означає заборонне, священне й недоторканне місце. Крім законних дружин султана, у гаремі мешкало безліч наложниць і няньок. Найвпливовішою особою в гаремі був старший євнух. Це була третя найважливіша посада в Османській Імперії після візира і верховного шейха.

Скарби Топкапи
Сьогодні в кімнатах Топкапи розмістився історичний музей Османської імперії. Туристи-чоловіки годинами можуть бродити по залах експозиції зброї, де зібрані цінні раритети — лицарські мечі, султанські шаблі, кинджали, мушкети, рушниці, обладунки, інкрустовані дорогоцінними каменями. Над створенням цих шедеврів працювали кращі зброярі та ювеліри. Привертає увагу знаменитий «кинджал Топкапи», прикрашений алмазами і смарагдами. Він був знаряддям вбивства претендентів на трон. У його рукоятці є невеликий годинник, який фіксував момент вбивства. Зберігається кинджал в залі смарагдів палацу.

Вражає колекція срібного і золотого посуду, китайського фарфору, кухонного начиння. Але найдовше туристи затримуються в «ювелірних» залах. Ще б пак: не кожен день побачиш султанський трон і колисочку для спадкоємця із чистого золото, щедро інкрустовані діамантами, смарагдами та рубінами! Жіночі та чоловічі ювелірні прикраси, не дивлячись на свій досить поважний вік, так само радують око своїм сяйвом і блиском, як і кілька століть тому.

У Топкапи зберігається один з найбільш таємничих алмазів — діамант Ложкаря. Легенда свідчить про те, що бідний рибалка знайшов цей камінь у смітті. Наближений до султана скористався наївністю бідного рибалки і обдурив його, обмінявши безцінний камінь на три ложки. Діамант нікому не приніс щастя, навіть навпаки, власників переслідували невдачі і смерть.

Алмаз Султани дарували його улюбленим наложницям, після чого жінки безслідно зникали. Кажуть, кілька років тому музей Топкапи був пограбований. Серед зниклих експонатів була печатка султана. Але через кілька місяців усі предмети невідомі злодії повернули. Їх знайшли співробітники музею біля входу в палац. Поруч була записка, у якій злочинці вибачалися і повідомляли про те, що уві сні бачили султана, який погрожував їм страшною карою, якщо вони не повернуть його печатку, прикрашену золотом і діамантами.

Цистерна Базиліка
Давнє підземне водосховище Константинополя вважається одним з найбільших водосховищ Стамбула. Потрапити туди можна спустившись по сходах із заходу площі Султанахмет. Будівництво водосховища почали в період правління Костянтина 1-го, а в період з 527-го по 565-й воно було перебудоване і розширене. Водосховище забезпечувало водою весь палацовий комплекс. З труб, розташованих на різних рівнях східної стіни, надходила вода з джерел. Рівень води мінявся в залежності від пори року. Резервуари води були необхідні на випадок облоги чи посухи.

Цегляні арки стелі підтримують 336 колон. Більшість колон взяті з античних храмів і виготовлені з різних видів мармуру. Ще однією з цікавих особливостей цього місця є виготовлені з каменю голови Медузи Горгони. До цих пір невідомо, яким чином і звідки вони потрапили у водосховище. Але існує думка, що «поселивши» у водосховищі Горгону, наглядачі цистерни захистили запас води від усіляких «терактів». Адже в будь-який момент воду могли отруїти, а звістка про те, що в цистерні «живе» медуза, наводила жах і змушувала недоброзичливців обходити «прокляте» місце десятою дорогою.

Сьогодні цистерна Базиліка — муніципальна власність. Мер «здає» в оренду античні квадратні метри для зйомок блокбастерів. Так, саме в цьому приміщенні рятував світ Джеймс Бонд. Облюбували його і відомі кутюр’є: у напівтемряві, в моторошній атмосфері таємничості і компанії Медузи Горгони на античному подіумі законодавці мод демонструють вишуканій публіці свої моделі. У цьому, здавалося б, похмурому і непривітному місці вирує життя: на потіху туристам в цистерні плавають золоті рибки і річкові коропи. А дно водосховища всипане монетками різних країн. Кажуть, покидаючи це містичне місце, потрібно кинути у воду копійчину і загадати бажання.

За межами уяви
Вау! Ух ти! Нічого собі! — саме такі вигуки на різних мовах злітають з вуст сотень туристів, які вперше переступили поріг цього величного пам’ятника. Свята Софія (Айя-Софія) — одна з найважливіших і найпрекрасніших будівель в історії світової архітектури.

Для всіх православних найголовнішим пам’ятником Стамбула є саме цей. Імператор Юстиніан не шкодував ніяких засобів на будівництво. Витрати були величезні, вони склали, як стверджують древні автори, 320 тисяч фунтів золота, тобто близько 130 тонн. 

Айя-Софія — найдорожча візантійська споруда. Недарма Юстиніан в день відкриття храму, коли роботи були завершені, і парафіяни відвідали церкву, стоячи посеред чудового храму вигукнув: «Слава богу, який дав мені можливість завершити цю споруду. Я перевершив тебе, Соломон!», маючи на увазі біблійний Соломонів храм.

Коли входиш в саму церкву, перехоплює подих — так вона велика, простора і таким фантастичним чином освітлена. Мармурові панелі стін в основному залишилися з часів Юстиніана. Склепіння були суцільно покриті золотою мозаїкою, а купол прикрашений синім хрестом на золотому фоні.

їКоли місто завоювали османи, до Айя-Софії добудували мінарет і «переформатували» її в мечеть. Рука мусульман здригнулася перед величністю золотих мозаїк. Лики християнських святих знищувати не стали — поверх мозаїк наклали товстий шар штукатурки і «по-східному» розписали куполи і склепіння. Тому мозаїки відмінно збереглися до наших днів. Спочатку 20-го століття Ататюрк перетворив Святу Софію в музей. З тих пір за неї йдуть постійні суперечки між ісламськими і православними фундаменталістами. Але поки Свята Софія залишається музеєм, господарюють у ній реставратори.

У святая святих
Європейським туристам особливо цікаво потрапити в духовні святині мусульман — мечеті. Їх у Стамбулі більше 3000. Українські журналісти побували у двох — в Блакитній мечеті Ахмедійе і мечеті Сулейманійе.

Блакитна мечеть стала символом Стамбула. Величезна і разом з тим граціозна, оточена шістьма мінаретами, вона здається легкою і витонченою і вважається однією з найкрасивіших у Туреччині. Побудована у 16-му столітті султаном Ахмедом в рекордно короткий термін — за 7 років. Але в народі за нею закріпилася інша назва — «Блакитна мечеть» через те, що інтер’єр храму має оздоблення блакитного кольору, що суцільним килимом покривають його стіни.

Мечеть Сулейманійе побудована Сулейманом Величним. Щоб увічнити своє ім’я в історії, султан наказав звести мечеть, яка своїми розмірами і величчю перевершувала б і Айя-Софію, і Ахмедійе.

У саду мечеті — мусульманське кладовище, де поховані сам султан Сулейман, його дочка Міхрімах, дружина Хюррем, відомі політичні та релігійні діячі. На жаль, гробниці Сулеймана і Хюррем були закриті на реставрацію, але навіть через цвинтарну огорожу було видно їх велич і розкіш.

Милі стамбульські «розводи»
Напевно, «розвести» невірних — у генетичній пам’яті мусульман, а тому «руссо туристо» повинен бути в Стамбулі завжди напоготові. Перша «небезпека» — сидить на тротуарі біля входу в готель чистильник взуття. Абсолютно всі стамбульські працівники щітки й гуталіну викликають жалість у туристів. Ціну за свої послуги декларують мінімальну: «ван ліра» (приблизно 5 гривень) — на хлібець діткам. Ну як не пожаліти працьовитого волоцюгу? Тільки от заплатити доведеться в десять разів більше. Обурення — не проходять. Милий чоловічок починає вивергати на вашу адресу відро ідіом, що не підлягають перекладу, щедро присмачуючи їх прокляттями на всіх мовах світу. Легкодухі не витримують — і платять 10 лір. Тієї ж хвилини чистильник змінює місце дислокації і… вичікує нову жертву.

У місцях найбільшого скупчення туристів вас можуть оточити докучливі хлопчаки-прилипали, які будуть щосили намагатися «впарити» книжку за ціною в 10 разів дорожче, ніж вона коштує в книжкових крамницях. На обкладинці — наклейка з написаним від руки «прайсом». Варто взяти в руки книгу — попався! Вважається, що ти її згоден купити. І поки торговець не отримає свої гроші — набір ідіом на адресу туриста нічим не відрізняється від лексикону чистильника взуття. 

 Небезпека «розводу» чекає і в ресторанах. Занадто дивні меню в турецьких харчевнях! Будьте уважні, замовляючи рибу. Може виявитися, що ціна в меню — не за готову страву, а за 100 грамів. Риба та морепродукти в Стамбулі — ласощі недешеві. Українські журналісти теж клюнули на цю вудку. І за приготовану на грилі «літаючу» рибку їм довелося викласти 100 доларів замість позначених в меню 10-ти. Але було смачно!

Окрема тема — гранд-базари. Людей зі слабкими нервами, нестійкою психікою, а також самотнім дамам туди краще не показуватися. За всіма законами жанру східного ринку спочатку за вподобаний вами товар оголосять «гуд прайс», який недосвідченого туриста може шокувати. Не соромтеся — торгуйтеся. Найчастіше ціну можна «збити» у кілька разів. Якщо торговець незговірливий — рішуче йдіть з його магазину. Не звертайте уваги на істерики, сльози, молитви до Всевишнього — це всього лише професійні спецефекти. У 90% зі ста продавець буде бігти за вами, благаючи таки купити його товар за ту ціну, яку ви назвали, крізь сльози і з тремтінням у голосі називаючи вас при цьому «російською мафією», «бандитом» та іншими гангстерськими прізвиськами

Так що бажаючим скуштувати принади східного ринку — дорога на гранд-базари. А прихильникам цивілізованого шопінгу — у торгові центри, фірмові магазини, бутіки. Адже шопінг по-стамбульськи – цілий ритуал. Але це вже зовсім інша історія! 

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.