Сумські журналісти – майстри не тільки слова

  У Сумському прес-клубі 7 червня відбулося досить неформальне засідання, на якому дехто з місцевих журналістів познайомив присутніх зі своєю творчістю та захопленнями, яким вони присвячують себе у вільний час.

 

Аліна Журбенко, режисер «ATV», розповіла, що її хобі  – вишивка – почалося з дитинства. «Чим більше працюєш із журналістами, тим більше вони тебе надихають на вишивання української символіки», – посміхається Аліна.




Леся Кирій, прес-секретар Бюро аналізу політики, поділилася рядками віршів, на які у неї вистачає сил поза прес-релізами. Сьогодні основна людина, якій вона адресує свої емоції, це її чоловік, журналіст, співголова прес-клубу Олексій Захарченко, який уже понад рік знаходиться в АТО. Одну з таких поезій, із клубком у горлі, Леся прочитала на зустрічі.

Олександр Гвоздик, редактор сайту «Xpress», займається колажами майже 20 років. Він представив  кілька своїх унікальних творів, серед яких зокрема й робота  «Автопортрет із сином». Запевнив, що зараз стимулом для подальшого продовження своєї творчості має спілкування з друзями-колажистами з різних країн світу.

Наталя Гончарук,редактор журналу коміксів «Юшка», розповіла, що на творчість її надихнула маленька доня. За заході вона представила функціональний саквояжик  – цікаву «ферму» із живністю. Кожного року Наталя робить нових звірів, які символізують рік. Також продемонструвала   розвиваючі подушки, якими зручно гратися дитині. В кожну річ вона вкладає душу.  

Жанна Абаровська, яка стала ініціатором такої зустрічі в прес-клубі, заступник редактора Надригайлівської газети «Голос Посулля», почала в’язати раніше, ніж себе пам’ятає. «Бог дав талант щось крутити… Коли в’яжу, обдумую   теми, свої матеріали. Люди є дуже активні, є   пасивні, проходиш додому – і не вистачає енергії. Рукоділля – це  своєрідний портал –  зайве виходить, чого не дістає – приходить. Це спосіб збільшення добра і краси у нашому світі», – зазначає Жанна. Ось так майстриня зберігає свою позитивну енергетику довгі роки. За дві зими вона зв’язала понад 100 шкарпеток  – певний оберіг солдатам в АТО. Жанна впевнена, що жодний із солдатів, які були одягнені у її шкарпетки, не постраждав. Також майстриня в’яже  вечірні й літні наряди, найголовніша гордість майстра – «сукня-прапор».

Алла Федорина, голова Сумського прес-клубу, продемонструвала частину своєї колекції кавових чашечок. Загалом їх близько вісімдесяти із різних країн: Австрії, США, Іспанії, Англії, Турції, Вірменії…

Анна Шевченко, письменниця, лауреат конкурсу «Коронація слова», принесла з собою ляльку, яку виготовляла близько місяця. Раніше пані Анна спеціалізувалася на тильдах. Але тепер перейшла на більш оригінальні речі – ляльок-панночок. Унікальна панночка-репортерка Аграфена  Феоктистівна Носотикова, подарована авторкою прес-клубу, тепер житиме в журналістському осередку.

Також на зустрічі були присутні такі відомі журналісти, як Оксана Кириленко, Володимир Пошва, який наступного  разу пообіцяв принести свою колекцію календариків політичних партій, та інші.

А поки тривало чаювання, я скористався нагодою поспілкуватися детальніше з Анною Шевченко.

Незвичайний журналіст, Анна Євгеніївна Шевченко (письменницький псевдонім Анна Коршунова) не тільки гарно володіє словом, а й виробляє своїми руками неабияку красу.

— Анно Євгеніївно, хто Вас надихнув на роботу, з чого почався шлях шиття?

— Надихнула не зовсім радісна подія, напевно, ситуація на майдані 17 лютого… Зрозуміла, що мені треба щось робити. Першою роботою стала… маленька коняка. Тут, певно, п’ять років театральної студії при обласному театрі ляльок зробили свою справу. Також –  мій проект костюмованої екскурсії. Якщо узагальнити… то  я просто перестала аналізувати, чому саме цим займаюсь… Обожнюю створювати  образи, придумувати свої історії. Шити не просто ляльок, а персонажів, у яких є душа. Коли творю, – впадаю в дитинство (посміхається).

— А скільки загалом у Вас таких робіт?

— Взагалі то багато вже розійшлися, десь більше 30. Замовлення приходять навіть із Фінляндії. В найближчому майбутньому планую провести виставку.

— Чи передаєте Ви свій досвід учням?

— Звичайно передаю. Ось, наприклад, моя учениця з сумської обласної гімназії добре перейняла мої  повчання – розробила стилізоване українське лялькове весілля: подружжя з батьками, старший й старша, діди і баби, близькі й рідні, – все було зроблено власноруч.

— Дуже цікаво, це варто побачити. А що Ви можете побажати тим людям, які тільки знайомляться з цією справою, з шиттям?

— Справа в тому, що, як на мене, сенс життя – в самому житті. Треба помічати прекрасне в буденному, навіть якщо ти їдеш в громадському транспорті, все одно треба дивитися на різна боки, плекати всі фарби нашої планети. Натхнення – це ефемерна річ, яку слід у певний час пустити в себе і одразу почати творити. Цей момент у житті дуже важливий, ось тоді й починається робота. Проблема в тому, що на цьому етапі 90% людей відсіваються. Бо найважче в нашій справі – доводити почате до кінця. Тому не треба ніколи зупинятися, не впадати у відчай, у певний момент знайти в собі радість, силу та оптимізм…


No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.