Хто є хто на найближчих виборах. Частина перша: Партія (для) влади Блок Петра Порошенка

Результати останніх соцопитувань віддають першість на парламентських виборах «Батьківщині». Довибори в парламент та вибори в ОТГ підтверджують: БПП має все менше підтримки. Партія прагне не допустити позачергових виборів і збільшити свій рейтинг до 2019 року. Для Петра Порошенка головний шанс зберегти контроль за парламентом — мажоритарники та адміністративна вертикаль. Адже «Солідарність» — це союз бізнес-груп і політиків, залежних від президента, з доволі слабкою партійною структурою на місцях.

Наприкінці 2017 року гравці на українській політичній арені поводилися так, ніби виборча кампанія 2019-го вже стартувала. І партія влади — «Блок Петра Порошенка «Солідарність» — тут не виняток.

Результати низки соціологічних опитувань свідчать, що Юлія Тимошенко має значні шанси на перемогу на президентських, а її партія — на парламентських виборах. Те, що «Батьківщина» вже бачить себе наступною партією влади, зрозуміло також із дискусії, яку вона влаштувала з БПП про переможця виборів в ОТГ.

Лідери антирейтингу (дані групи «Рейтинг»):
Відсоток  опитаних, які мають намір взяти участь у виборах і не проголосують за жодних обставин за … 

Тому Тимошенко всіляко намагалася переконати виборців у тому, що дострокові вибори необхідні. Натомість Порошенко публічно каже, що на дострокові вибори не налаштований.

За всіма ознаками, БПП прагне будь-що покращити рейтинг до 2019 року. Для цього владна команда заходилася активніше поширювати зовнішню рекламу та проводити піар-акції президента у вигляді церемоній перерізання стрічок.

Водночас обидві партії, що тримають першість у рейтингах, змагаються в пошуку союзників і побудові альянсів. Тимошенко останнім часом підтримує Міхеіла Саакашвілі і виступила з заявою за його звільнення. «Батьківщина» також виступає спільним фронтом з «Самопоміччю» Андрія Садового, «Справедливістю» Валентина Наливайченка, «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка тощо.

На противагу цьому, БПП буцімто починав переговори про об’єднання з «Народним фронтом», але без особливих успіхів. З голосуваннями пропрезидентської фракції стали надто часто збігатися волевиявлення «Радикальної партії», яка критикує головну опонентку Порошенка більше, ніж самого президента.

Виграти президентські вибори може допомогти сильна партійна мережа в регіонах. У БПП вона існує не так давно, якщо порівнювати з партійною мережею «Батьківщини»: позиції партії Тимошенко на Київщині та в інших областях Центральної України завжди були доволі сильними.

Попри те, що БПП витрачає кошти державного фінансування партій насамперед на розбудову місцевих осередків і нещодавно презентував так званий «відкритий офіс» у Києві, з розгалуженістю давно створеної мережі «Батьківщини» партії зрівнятися важко.

Для прикладу, 29 осередків БПП зареєстровані як юридичні особи, тоді як у «Батьківщини» таких осередків понад 650.

Максим Саврасов керівник Секретаріату БПП “Солідарність”:

У нас є близько 37000 членів партії, у нас є первинні осередки партії. Близько 650 місцевих осередків партій — це по осередку майже в кожному місті, в кожному районі…, але не в статусі юридичної особи. У статусі юридичної особи у нас, здається, 29 юридичних осіб. Це дає можливість нам оперативно вирішувати всі питання стосовно місцевих виборів і територіальних якихось акцій”

«Солідарність» — це типова для України партія влади. Вона скріплена не стільки політичними ідеями, скільки союзом керівника — Петра Порошенка — з бізнес-групами. Влада дає їм доступ до ресурсів в обмін на політичну лояльність і підтримку потрібних рішень.

У парламенті фракція БПП значною мірою спирається на мажоритарників і, попри передвиборчі обіцянки, не зацікавлена в запровадженні пропорційної виборчої системи з відкритими списками, яка має посилити роль партій у політичному житті.

Відповідальність за слабке голосування БПП за виборчу реформу в партії покладають на мажоритарників і кажуть про наявність консолідованої партійної позиції на підтримку реформи.

Насправді ж серед депутатів БПП, що не підтримали новий Виборчий кодекс, було 24 списочники. Серед них — керівник фракції Артур Герасимов і його перший заступник Ігор Кононенко.

Подібні до БПП аморфні партії або виборчі блоки — типове для України явище: такими були блок «За єдину Україну» за часів Леоніда Кучми, блок «Наша Україна» — за Віктора Ющенка, «Партія регіонів» — за Віктора Януковича. У зрілому демократичному суспільстві партії значно менше залежать від патрона, мають різні джерела фінансування і широке членство, а головне – чіткий і відносно сталий набір політичних та ідеологічних принципів.

“За єдину Україну” – один із прикладів “партії влади” як союзу різнорідних груп, яких єднала лише підтримка президента.

БПП може спиратися насамперед на центральну вертикаль, до якої входять і керівники облдержадміністрацій. Зокрема, 11 голів ОДА балотувалися до обласних рад від президентського блоку. При цьому жоден голова ОДА не представляє будь-яку іншу партію.

А в листопаді парламент ще й скасував конкурси на посади голів ОДА, які створювали бодай видимість відсутності прямого контролю президента.

У цьому полягає перевага партії влади над іншими партіями. Імовірно, БПП саботує скасування мажоритарки зокрема й тому, що в одномандатному окрузі легше задіяти адмінресурс для проведення потрібного кандидата. 

На думку Ірини Бекешкіної, навіть без задіяння адмінресурсу кандидати від партії влади можуть бути привабливими для виборця завдяки ширшим можливостям матеріальної підтримки округу.

Ірина Бекешкіна директорка Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва:

“Їхній електорат — це люди, які голосуватимуть, аби не було гірше. А вони зазвичай не найбільш активні виборці. Найбільш активні дуже хочуть, щоб переміг їхній кандидат і їхня політична сила. З іншого боку, у них є кращі можливості, тому що якщо будуть відкриті списки і там зможуть бути більш-менш успішні місцеві начальники, місцеві керівники, які будуть уже за рік перерізати стрічки, робити ремонти в школах і так далі, то цілком можливо, що вони матимуть кращий результат… Це залежить значною мірою від результатів президентських виборів. Якщо переможе Порошенко, то, безумовно, БПП матиме значно кращі можливості і на парламентських виборах. І не тому, що адміністративний ресурс, а тому що об’єктивно люди будуть голосувати за людей з цієї політичної сили — що вони матимуть більше можливості допомогти округу”

Проте навіть контроль за вертикаллю не завжди дозволяє БПП втримати вплив у регіонах. Показовим є приклад Київщини: тут керівники ОДА не затримувалися більше року.

Бій за Київщину: чому БПП не може втримати центральний регіон?

У квітні 2017 року головою Київського обласного осередку БПП призначили Ігоря Кононенка, який має давні бізнес-стосунки з Порошенком. Зараз він — перший заступник голови фракції БПП у парламенті.

До Кононенка головою партосередку був Лев Парцхаладзе — тогочасний заступник голови ОДА. Він і був відповідальним за вибори в Київській області у 2015 році, за результатами яких БПП не сформував більшість в облраді. Сам Парцхаладзе пізніше став заступником міністра з регіонального розвитку.

Кононенко отримав у спадок критичну ситуацію з БПП в облраді. Головою ради ще в 2015 році тут стала представниця «Батьківщини» Ганна Старикова. Під час обрання кандидатурі від БПП Олександру Горгану забракло одного голосу. Згодом Горган, який є людиною нардепа-екс-регіонала Ярослава Москаленка, був призначений головою ОДА.

Крихка коаліція на чолі з «Батьківщиною» в Київській облраді робить усе, щоб зняти Горгана з посади або позбавити мандату депутата. Важливий кожен голос, і тому на ключових голосуваннях депутати можуть кнопкодавити за відсутніх колег.

Для рівноваги БПП шукає підтримку в екс-регіоналів — «Нашого краю» та «Опоблоку», щоби позбавити «Батьківщину» більшості в раді. На одній з останніх сесій облради відбулася спроба переформатувати коаліцію під себе й зняти Старикову. За свідченнями журналістів «Української правди», у партії вже триває розподіл округів.

Це відбувається попри те, що громадський сектор вимагає запровадження виборчої реформи й ліквідації мажоритарки як можливості задіювати адмінресурс та скуповувати голоси на окрузі.

На Київщині кампанія на мажоритарному окрузі була однією з найдорожчих в Україні. Утім, у самій партії наявність переговорів про розподіл округів заперечують.

Максим Саврасов,  керівник Секретаріату БПП “Солідарність”:

“Зараз такі в нас перемовини не йдуть, ми просто дивимося, хто працює на округах, кого знають люди. Ну а якихось перемовин з іншими політичними силами нема”.

Тож через відносну слабкість партійних структур на місцях, особливо в порівнянні з «Батьківщиною», та через проблеми в багатьох місцевих радах боротися за місце під сонцем у 2019 році президентському блокові важко. Політтехнологам доведеться докласти неабияких зусиль, аби зберегти панівне становище БПП.

Як так сталося, що партія БПП «Солідарність», яка є майже однолітком «Батьківщини», поступається їй саме в плані активного низового членства та інфраструктури?

Імовірно, відповідь полягає в тому, що «Солідарність» фактично не брала участі в політиці протягом десяти років й активізувалася лише тоді, коли настав вигідний для її лідера момент.

Від «Солідарності» до «Солідарності»: історія з десятирічною паузою

Історія партії «Солідарність» починається у лютому-березні 2001 року, коли її було створено на установчому з’їзді в Києві та офіційно зареєстровано Мін’юстом. На той момент у парламенті вже діяла фракція з такою ж назвою.

Її сформував Петро Порошенко після виходу з прокучмівської фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), очолюваної Віктором Медведчуком. Конфлікт з партією Медведчука начебто виник, зокрема, через її відмову повертати гроші, які Порошенко вклав у кампанію.

Порошенко очолив «Солідарність» у листопаді 2001 року, змінивши на цій посаді Михайла Антонюка.  Обрання відбулося лише з другої спроби, адже на попередньому з’їзді в жовтні забракло кворуму через протест частини делегацій. Вони відмовлялися голосувати за Порошенка, оскільки на той момент він залишався заступником голови нещодавно створеної «Партії регіонів».

Тоді до парламенту від «Солідарності» пройшло шестеро кандидатів, з них п’ятеро — за списком «Нашої України», а один — сам Порошенко — за одномандатним округом № 112 у Вінницькій області.

Через 10 років Порошенко так пояснюватиме своє рішення йти до Верховної Ради:

“Засилля “червоних директорів”, соціалістичні методи управління, які в умовах ринку є руйнівними для економіки… Мені тоді здавалося, що в уряді просто не знають [що робити з економікою]. І якщо їм розповісти, то рішення можна буде приймати швидше й ефективніше”.

Половина депутатів «Солідарності» залишиться в складі фракції  «Нашої України», а троє підуть шукати кращої долі в провладному таборі: Володимир Макеєнко (той самий, який пізніше буде заступником голови фракції «Партії регіонів») та Едуард Матвійчук — до фракції «Регіони України», Володимир Плютинський — до фракції «Аграрники України», а згодом — до фракції «Народної партії».

Таким чином, уже перша редакція «Солідарності» була досить аморфним союзом без ідейної та організаційної основи, яка тримала би партійців купи.

На цьому історія активної політичної діяльності партії фактично припиняється аж до 2013 року.

Петро Порошенко за цей час встиг попрацювати на посадах секретаря РНБО, голови Ради НБУ та міністра закордонних справ за президента Ющенка, міністра економіки, розвитку і торгівлі в «регіональному» уряді Миколи Азарова.

Домовляючись з більш потужними за себе політичними фігурами, він протягом десяти років не бачить потреби в просуванні власної політичної сили.   Політичний проект реанімується лише наприкінці 2013 року.

Після анулювання реєстрації «Солідарності» через неучасть у виборах протягом 10 років Порошенко та його оточення беруть під контроль маловідому партію НАСТУП, яку після перемоги Майдану та за два місяці до дострокових парламентських виборів офіційно переназивають «Солідарність».

Тоді ж адреса партії змінюється на вулицю Електриків, 29а, за якою зареєстровані підприємства Порошенка та його партнерів.

Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”:

“Чому, наприклад, “Солідарність”, а не “УДАР”? Тому що це був партійний бренд, створений Петром Порошенком, контрольований ним і який асоціювався саме з ним. Однак на виборах 2014 року все ж таки розкручувався бренд “Блок Петра Порошенка”. Саме на цю назву, точніше на ім’я чинного президента, робився акцент, а не на назву “Солідарність”. Ставка на прізвище популярного політика, “іменний” блок або “іменна” партія – це традиційна стратегія просування політичного проекту в Україні”

У червні 2014 року Порошенко стає президентом у першому турі — вперше за понад 20 років. Зліт був стрімким і завдячував унікальній політичній ситуації. Ще за рік до цього Порошенко або не розглядав всерйоз перспективу президентства, або приховував її, коли про неї прямо запитували.

Це й не дивно: навряд чи можна забути той удар по довірі, який нинішній президент отримав внаслідок конфлікту в «помаранчевому» таборі 2005 року. Головна редакторка газети «Дзеркало тижня» Юлія Мостова пригадує, що тоді Порошенко мав найвищий антирейтинг серед політиків України — він сягав 75%.

Після обрання Порошенка президентом і перед парламентськими виборами 2014 року в партії символічно визнають статус «партії влади»: у перший день осені назву  «Солідарності» офіційно змінюють на «Блок Петра Порошенка». Наступним завданням була перемога на парламентських виборах та формування лояльної президентові більшості у Верховній Раді.

Партія влади на виборах

За результатами виборів до Верховної Ради 26 жовтня 2014 року список БПП посів друге місце з результатом 21,82%, поступившись майбутнім партнерам по коаліції — «Народному фронту».

На думку Володимира Фесенка, швидке падіння рейтингу президентської партії — типове явище для української політики:

” [На момент парламентських виборів] уже розпочався традиційний і закономірний в Україні “напіврозпад” рейтингу нового президента України. Уже в перший рік президентства рейтинг усіх керівників української держави падав приблизно вдвічі. Також треба мати на увазі, що значна частина виборців, які наприкінці травня 2014 року проголосували за Петра Порошенка, наприкінці жовтня проголосували за партію Арсенія Яценюка, який не брав участі в президентських виборах 2014-го”.

Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи», наголошує, що на парламентських виборах у БПП з’явилися сильні суперники, яких бракувало під час виборів президента:

“По-перше, за Порошенка багато хто голосував для того, щоб усе це закінчилося в один тур. По-друге, там не було просто гідних суперників. Тобто тут нема прямого зв’язку. А там було суперництво досить серйозним — там був “Народний фронт” перш за все суперники… Була “Самопоміч” уже як молода енергійна політична сила. Там було суперництво. А на президентських його фактично не було”.

За даними Національного екзит-полу «Рада-2014», соціальний склад виборців БПП дуже строкатий, причому ні освіта, ні вік, ні стать, ані навіть регіон проживання не були визначальними для голосування.

Результати партії в областях коливалися в межах 20-25%, і лише на Сході та на Волині підтримка була істотно нижчою, а у Вінницькій області — істотно вищою. На Заході за БПП були більш схильні голосувати в містах, тоді як в інших регіонах за БПП частіше голосував сільський електорат.

Олексій Антипович, директор групи «Рейтинг», наголошує, що така рівномірність підтримки БПП пов’язана зі специфікою аудиторії, яка підтримує владу:

“БПП — це партія влади. Партію влади завжди підтримують ті, хто завжди з владою. Це скоріше забезпечені люди, це підприємці, це люди, які працюють у державних органах влади. Ідеологічно, звичайно, основна частина виборця Порошенка і БПП — це Західна та Центральна Україна, але і на Сході, і на Півдні є достатньо велика кількість прихильників БПП, тому що вони з владою. Тому виокремлювати якісь соціально-демографічні характеристики не доводиться. Там багато і молоді, і старшого покоління, і чоловіків, і жінок”

Далі буде…

Матеріал підготували аналітики ЧЕСНО Олексій Вєдров і Сергій Огородник

No Comments
Іван Савченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.