Спогади про українсько-польське літо

 Україна продовжується там, де живуть українці, де чути українську мову і де живуть справжні дієві люди, які не забувають про своє коріння, спадщину і працюють заради збереження своєї національної ідентичності. В цьому переконались члени Саратовського українського молодіжного клубу культурно-просвітницького центру «Родина», які вліткуминулого рокувідвідали гостинні землі польського і водночас українського Підляшшя.

Наша організація — Саратовський український культурно-просвітницький центр «Родина» і  Саратовський український молодіжний клуб, що працює під крилом цієї організації — досить молода, восени їй виповнився лише рік. Але за цей час підібралася дієва команда ентузіастів різного віку, які знайшли себе і свою справу в цьому об’єднанні. Read More…

No Comments
xpress-admin

«Wiara, nadzieja, miłość» — польський етнокультурний центр у Сумах

  У Сумах, місті, яскравому не лише зовнішньо, а й етнічно, виявляється, мешкає чотири династії поляків. Вони не відмежовуються від решти сумчан, але старанно бережуть свій культурний мікросвіт. Більш того, турбуючись про своє, потроху створюють моду на польське, а значить — європейське. Особливо плідно це робить Польський центр «Віра, надія, любов». Розповідає його президент Євгенія Алексєєнко: 

— Коли ми почали організовуватися, я працювала проректором в університеті «Україна», і мені дали завдання укласти договори з університетами Польщі й нашими ВНЗ. Я полька за походженням (у мене мама полька, вона потрапила сюди під війну), щороку їздила на батьківщину, тому мала можливість встановлювати контакти з польськими університетами.

А потім я подумала, що в нас же багато людей з польським корінням не лише серед студентів. Написала статут і створила такий ось Польський центр. У першу чергу об’єднала сумські університети – державний, педагогічний, аграрний, банківську академію, а також костьол. Потім до нас примкнула жіноча організація «Дія». Починали із 70 чоловік, а тепер нас 107. Це якраз був рік України в Польщі (2004), а наступний – рік Польщі в Україні.

Ось, до речі, документ, де ми просимо прискорити реєстрацію, щоб отримати офіційний статус до Дня незалежності Польщі. Почитайте…

— Тут написано, що в сумах мешкає п’ятдесят польських родин. Виходить, такий центр багато кому був потрібен…

— Так. Ось ми пишемо: «Згідно з указом Президента… «Про проведення року Республіки Польща в Україні» Сумською облдержадміністрацією розроблено відповідні заходи… З метою координації… за домовленістю з Генеральним консулом Республіки Польща… було заплановане створення регіонального Польського центру «Віра, надія, любов». Оце наш початок.

— А чому саме така назва – з релігійним звучанням?

— По-перше, тому що центр ми фактично організували в костьолі. Назва з Біблії – Wiara, nadzieja, miłość. Ще у Чеслава Мілоша є такі вірші. Віра – бо ми вірили, що це лише початок, що зможемо зібрати людей із польським корінням. Мали надію, що добре піде робота. І головне – що у нашому центрі буде любов між членами, що допомагатимемо одне одному.

— Це міська організація, чи ви розширилися й до рівня обласної?

— Міська, але приїжджають люди з Лебедина й Конотопа. Загалом наша організація входить в Асоціацію національних меншин.

Проводимо ми заходи в костьолі, обласній бібліотеці, у школі №1, театрах ім. Щепкіна, юного глядача. Ми не влазимо в політику, наша робота пов’язана з освітою і культурою. До речі, у Польщі – це мені дуже подобається – приділяють величезну увагу естетичному й патріотичному вихованню. Ми теж намагаємося так робити. Діти, молодь, і не лише поляки, а всі, хто цікавиться,  із задоволенням вивчають у нас польську, знайомляться з культурою, а ми їм – концерти, подарунки, возимо на екскурсії в Польщу. Багато там наших студентів – у Люблінському університеті Марії Склодовської-Кюрі, Варшавських університетах. Причому польська сторона допомагає організації з оплатою.

— А як же наша?

— Облдержадміністрація спонсорувала випуск альманаху «Етнічна Сумщина».

Від початку бесіди Євгенія Миколаївна показує мені світлини з різних заходів, проведених центром, і періодично перебиває свою розповідь коментарями до них:

Це фото – як нас приймав посол Польщі в Україні… Це як ми приймали студентів із Польщі… Це генеральний консул і посол під час візиту сюди… Проводимо в Києві конференцію «Інтеграція культур»… Дні Європи… До речі, пізніше ми відкрили Євроклуб спільно із школою №1.  Це виступ пана Яцека Ключевського… Ансамбль співає польською… Чаювання… Це ми організовували чотири концерти Шопена минулого року разом з педінститутом, філармонією (2010 був роком Шопена – 200 років від дня народження). Возили дітей місцями, де народився й жив композитор, показували у Варшаві лавки мармурові, де натиснеш на кнопку – і грає музика Шопена. Вони були в захваті! Це в костьолі зустрічали ансамбль із люблінського університету «Люблінянка». А ось ми відділу мистецтв обласної бібліотеки подарували польські книги, і вони зробили виставку. Це художні фільми показували. Це консули приїжджали, приймали іспит на отримання карти поляка – вона видається на десять років людям, які багато зробили в Польському центрі. Дає можливість без візи їздити в Польщу, займатися там бізнесом – словом, багато пільг надає.

— А що треба для складання цього іспиту?

— Знати культуру, історію Польщі, мову. Розказати, про свою діяльність у центрі. У нас 14 чоловік вже отримало такі карти, а ще вісім будуть складати іспит.

— Виходить, маєте свій штат викладачів із мови, історії, культури?

— Зараз у нас викладає все це Вікторія Клемюк – дуже хороша молода викладачка. Закінчила краківську «ягелонку», знає сучасні методики. Працює вже другий рік, і ми дуже нею задоволені.

— Усе-таки дивно, і навіть образливо: ви стільки всього організовуєте цікавого, а в Сумах про це так мало хто знає.

— Перший раз, коли я прийшла в облдержадміністрацію підписувати статут і почала розповідати, скільки зробила, – вони роти повідкривали, бо нічого цього не знали. Пам’ятаю, мене ще спитали, чому я не звітую. Але я робила справу для душі й не вважала, що маю перед кимось звітувати. З того часу вже приходила щороку й розказувала – ось зробила це і це, фото показувала. Цьогоріч облдержадміністрація нагородила нас дипломом («за збереження, розвиток і популяризацію національної культури». Загалом на стіні вивішено їх більше десятка — Авт.).

— Тим не менш, коли я хотіла з’ясувати ваш телефон і адресу, у довідковій сказали: «Нема в нас такої організації!»…

— Взагалі-то офіційно я давала адресу костьолу. Деякі заходи ми проводимо в костьолі, але не змушуємо дітей брати в них участь – хіба, якщо самі забажають. Ми не хочемо, щоб виникала якась ворожнеча, а все намагаємося робити спокійно, з любов’ю, миром.

Від редакції. Всіх, кого зацікавила ця інформація, а також хто має інтерес до встановлення  культурних та бізнесових зв’язків з відповідними колами Республіки Польща, просимо звертатися до координатора спільного українсько-польського проекту «Українсько-польський дім» Олександра Гвоздика ( тел. 067-540-13-86,  е-mail: agvozdik@ukr.net), або залишити повідомлення на форумі даної статті.
Read More…

No Comments
xpress-admin

В Європу через «польське вікно». Частина 2

 Маріуш Ничипорук є громадянином Польщі, але при знайомстві згадує про те, що він етнічний українець родом з Підляшшя — регіону на північному сході Польщі, в якому з часів Київської Русі проживає населення руської (української та білоруської) національностей православного віросповідання. Маріушу (він просить називати його Мареком) 35 років. З 2006 року проживає в Сумах. Він добре говорить російською, а коли вимовляє «у нас», має на увазі Україну, Сумщину.
 

Звичайне диво
Read More…

No Comments
xpress-admin

В Європу через «польське вікно»

Погодьтесь, що досить часто з точки зору здорового глузду ми поводимося дуже незрозуміло. У 90-х роках сумчани виявляли неабиякий інтерес до Польщі. Сотні з них бігали по книжковихкрамницяху пошуках українсько-польських словників, з якими вирушали до цієї країни —  хто упошуках роботи, хто з товаром і з надією «розкрутити» власний бізнес.  Сьогодні «польський ажіотаж» стих, хоча саме зараз, коли ця країна стала вже членом Євросоюзу і, на відміну від України, впевнено розбудовується, польський досвід і українсько-польські контакти можуть стати нам як ніколи в нагоді.

Саме про це ми говорили з уповноваженим Президента (так у Польщі називається міський голова) міста Гожув-Велькопольські по співпраці з країнами Східної Європи Валерієм СЬОМОЮ.

— Пане Валерію, Суми мають партнерські стосунки з декількома європейськими містами, яких раніше називали містами-побратимами. Найвідомішим серед них ще з радянських часів була болгарська Враца. Пізніше до них приєдналися німецьке місто Целле та швейцарський Волен. Про партнерські стосунки з польськими містами Люблін та Гожув-Велькопольські сумчани обізнані набагато гірше. Чим це пояснюється?

 

— Цей парадокс можна пояснити лише тим, що в Сумах недостатньо приділяється уваги цим питанням і на рівні мерії, і в місцевому медіа-просторі. А в Польщі ця справа налагоджена дуже добре. Уявімо, що ми б опитали перехожих на вулицях Сум і Гожува, чи відомо їм про партнерство наших міст. Я переконаний, що мешканці Гожува відповіли б ствердно, а сумчани – ні. Це пояснюється тим, що поляки, на відміну від нас, широко і систематично висвітлюють інформацію про міста-партнери в своїх друкованих та електронних ЗМІ. На сайтах всіх польських міст, в тому числі і у Гожуві-Велькопольському, постійно висвітлюється інформація про життя міст-партнерів, в тому числі й Сум. А на сайті Сумської міської ради ми знаходимо лише короткий опис міст-партнерів. Щоправда, тішить остання інформація про українсько-польський проект «Міста, що розвиваються» як результат візиту делегації міста Люблін до Сум.
Read More…

No Comments
xpress-admin

Тернистый путь на родину

 Наш прославленный земляк Давид БУРЛЮК известен не только как поэт, «отец русского футуризма» начала ХХ столетия, но и неутомимый живописец, оставивший после себя тысячи полотен. Он прожил долгую жизнь, начав творить еще в годы изысканного «серебряного века» русской поэзии. Однако, восторженно приняв революцию, не смог прижиться в послереволюционной России. Лихолетье гражданской войны выбросило Бурлюка, как и сотни тысяч его соотечественников, за пределы Родины. В 1920 году он эмигрировал в Японию, а в 1922-м перебрался в Америку. В США Бурлюк стал знаменитым художником, выставлялся в известных галереях и ведущих музеях. Он много путешествовал, выставки его картин проходили в Германии и Великобритании, Испании и Австралии, на Кубе. На чужбине поэт прожил большую часть жизни и скончался в 1967 году в Нью-Йорке, в возрасте 85 лет.

Сумской краевед и исследователь творчества Д.Бурлюка Александр КАПИТОНЕНКО рассказал нам об одном неизвестном полотне художника, след которого случайно был обнаружен в далекой Японии.
 

Находка на «блошином рынке»

Его Величество Случай весьма часто распоряжается судьбами не только людей, но и их творений.

Некто господин Акира СУДЗУКИ однажды бродил по токийскому «блошиному рынку» и в одной антикварной лавке увидел картину размером 54х46 см, написанную маслом, с изображением летнего пейзажа, внизу которой слева стояла подпись на русском языке «Бурлюк 1921». Господин Судзуки-сан мог пройти мимо, если бы не одно давнее жизненное обстоятельство: много лет тому назад скромный японский служащий увидел объявление, в котором все желающие приглашались на курсы по изучению русского языка. И молодой Акира решил попробовать. В результате по прошествии многих лет он создал собственное бюро технического русско-японского перевода, несколько раз побывал на советском Дальнем Востоке в качестве переводчика, увлекся культурой Страны Советов. Предметом же его пристального внимания стало именно творчество Давида Бурлюка. Узнав о том, что художник два года прожил в Японии, Судзуки-сан исследовал все маршруты его передвижения по территории их страны. Поэтому, увидев неизвестное полотно Д.Бурлюка, он испытал чувство, известное каждому, кому улыбнулся столь долгожданный счастливый случай.

Главным вопросом, конечно же, стало содержание пейзажа. Какая местность изображена на нем? Япония это или иная страна? Господин Судзуки больше склонялся к версии, что это не японский пейзаж – изучая бурлюковские маршруты, ничего подобного он не видел. Но были и сомнения. Так поиски истины привели его на родину художника, в Украину.
Read More…

No Comments
xpress-admin