Кінорежисер Дмитро Мойсеєв: «Хочеться побажати сумчанам частіше ходити в кіно»

« Після втрати близької людини, Ольга залишається сама зі своїм горем. Не маючи з ким розділити втрату, вона купує автомобіль і вирушає в подорож Києвом та його околицями. У час хризантем вона має переосмислити своє життя і втрату, щоб жити далі»: до Сум із презентацією  своєї нової кінострічки «Час хризантем» 15-го червня завітав молодий український режисер та сценарист Дмитро Мойсеєв. Докладніше про неї та про свій шлях у кіно Дмитро розповів Xpress .

« Після втрати близької людини, Ольга залишається сама зі своїм горем. Не маючи з ким розділити втрату, вона купує автомобіль і вирушає в подорож Києвом та його околицями. На своєму шляху вона зустрічає людей, що втратили себе: хтось через постійну брехню, хтось через невдалий вибір. Декому з них Ольга допомагає, а декого лишає у його болоті. У час хризантем вона має переосмислити своє життя і втрату, щоб жити далі».

До цього анонсу додамо, що ця драматична історія, що триває 70 хвилин екранного часу,  знята за участю українських акторів. І, що найактуальніше, мова акторів – українська. Міжнародна прем’єра фільму нещодавно відбулася на Трансільванському фестивалі в Румунії.

– Дмитре, що вас привело у світ кінематографу?

– Кіно я полюбив років із 13-ти, але ідея стати режисером виникла в 17 років після перегляду одного науково-популярного фільму.  Однак, придумати, що я хочу знімати в кіно і знімати його – різні речі. Пройшло немало років перед тим, як я зняв свій перший повний метр.

– Знімати фільми за власним сюжетом – це принципова позиція?

– Раніше в мене ще були думки з приводу екранізації чогось. Тепер я розумію, що екранізація тих творів, які мені подобаються – це колосальні бюджети. Коли ти екранізуєш, то треба переписувати все повністю, фактично виходить новий твір. Тут і виникає питання, чи треба екранізувати, чи просто взяти звідти фразу, яка тобі подобається і переосмислити її. Мабуть, саме тому обидва мої фільми зняті за власними сценаріями. Однак це не означає, що я все життя буду працювати в такому напрямку «філософської елегії», як «Час хризантем».

– Чим, на вашу думку, «Час хризантем»  відрізняється від інших Ваших фільмів?

– Це мій другий повний метр. Я знімаю в одному й тому самому напрямку, та друга кінострічка складніша для сприйняття. Не кожна людина піде на фільм, як на привід про щось поміркувати. Якщо ви хочете розваг, то «Час хризантем» не для вас.

– Чому ви обрали для нього саме таку назву?

– Якщо людина її не зрозуміє, то це не означає, що людина не зрозуміє фільм. Назва походить з Японії. Там є свято хризантем, коли люди дивляться на квіти і переосмислюють своє минуле життя. Це така філософська медитативна традиція. Можна було б назвати й «Час переосмислення». Однак я зупинився на хризантемах – красивих і радісних квітах. Вони у фільмі є і виступають дуже потужним і виразним засобом.

Які теми висвітлюються у Вашому фільмі?

– Тема релігії, фінансів, подружнього життя, зради – усього торкається сюжет. Головна героїня упродовж фільму зустрічає багатьох людей, які мають свої проблеми. Основна думка фільму полягає в тому, що можна бути щасливим незважаючи на все те, що з тобою трапляється. Все таки ми багато чого маємо, просто не віддаємо цьому шану.

Що змусило вас зробити центральною постаттю фільму саме жінку?

– Це перше питання, яке змусило мене замислитися. Чи думаю я , що жінка розумніше чи мудріше за чоловіка? Можливо. У фільмі більш жіноча мудрість. Поміняти місцями чоловіка та жінку в цьому випадку не можна. Одним із поштовхів було те, що один мій дуже близький друг рано помер і залишив по собі молоду дружину.  Я пишу не про неї. Проте ця сумна історія чимось таки вплинула на мій твір. Можна звинувачувати якісь життєві обставини в цьому. Цей фільм теж про те, чи будемо ми звинувачувати когось, коли втратимо.

Як проходили зйомки і чи були якісь незвичайні ситуації?

– Так, неприємності траплялися. Перед останнім знімальним днем, коли ми повністю укомплектували апартаменти для зйомок, головна героїня зламала ногу. Звичайно це все відклалося. Ми боялися, що поки вона буде одужувати, то зникнуть ці апартаменти, бо з ними щось станеться. Тоді нам довелося б не дуже солодко. Знімальний день – це велика праця, великі гроші.

Із якими труднощами Ви особисто, як  режисер, стикалися на знімальному майданчику?

– Акторів неймовірно важко перезнімати після того, що вони вже зробили на п’ятірку. Інколи буває  технічний брак. Від цього ніхто не застрахований. Треба перезняти сцену. І от знову приїжджаєте на знімальний майданчик, розуміючи, що  актор не зіграє краще. Наступний дубль в інший день виходить навіть гірше. Людина починає вже грати професійно. А професійність – не завжди синонім якості.

У яких випадках ви дослухалися до порад змінити щось у тексті?

– Я дуже авторитарний режисер. Бувають такі моменти, коли ти бачиш, що ну не йде актору ця фраза  –  тоді викреслюєш. Із Андрієм Кронглевським це було дуже смішно: ми робимо дубль за дублем, і я бачу, що одна фраза зовсім не підходить йому й кажу: «Андрію, давай оце тут приберемо». Він настільки толерантний професіонал, що аж вклонився мені та подякував.  А от Алла (виконавиця головної ролі Алла Бінєєва – Xpress) запропонувала мені деякі зміни діалогів, бо в неї складна драматична роль. Звісно я не одразу погоджуюся, але після довгих роздумів таки дослухаюся. Буває і таке. Для мене головне, щоб усе було під мечем задуму. Щось під нього не підходить – викреслюю, інколи додаю прямо на майданчику. Тут уже я більш вільний, бо це вже другий мій фільм.

– Чи були серед акторського складу фільму непрофесіонали?

– Із професійними акторами  легше працювати в тому плані, що вони пластичні. Та у  цьому фільмі було задіяно і  кілька непрофесійних акторів. Я пам’ятаю перший наш кадр , довгий кадр в одну хвилину, який  обійшовся нам у 40 дублів. Після цього актор був, наче боксер після поєдинку. Він дав мені цікавий початок, щоб не одразу в лоб знайомити глядача з історією, а трохи підвести до неї. Українські актори, на жаль, мають дуже багато схожих рис в обличчі, зовнішності. Рідко можна знайти якусь людину, яка буде сильно відрізнятися. Ми почали з людини з дефектом мови. Можливо, це не так розбірливо, але цікаво. У кожного свої інструменти. Актор – це теж інструмент. Як на мене, цікаво працювати зі всіма, проте в професійному акторі ти впевнений, що він у будь-якому випадку зіграє. Брати непрофесійних акторів – це ризик. У кіно ризик кожен день і потрібно лише розуміти, де слід ризикувати.

– Традиційне питання: про що буде Ваша наступна стрічка?

– У мене є дуже великі плани зняти детектив. Я вже приступив до написання сценарію, але ж знаєте, як буває: напишеш велику частину твору – вона тобі подобається, а через півроку чи рік вже не здається такою привабливою. Кожен знімальний день – це вибір, вибір, вибір. Тому, якщо ти не впевнений в якісь частинці сценарію, то вона може потопити все. Щоб зняти фільм, треба його мати всередині себе.

– Щоб Ви побажали глядачам Сум?

– Хочеться побажати сумчанам частіше ходити в кіно. Саме цей фільм знімався для кінотеатру. На телевізорі ви не зможете побачити того, що я показав тут. По-перше, деякі кадри настільки загальні, що на маленькому екрані ви навіть не зрозумієте, що то таке. По-друге, ми використали у фільмі звуки «world’s best surround» і, якщо їх почути просто на ноутбуці, вони будуть не дуже зрозумілі. Тож ходіть на українське кіно і підтримуйте вітчизняного виробника. А також, як там казала головна героїня нашого фільму: «Просто живіть і любіть». Спробуйте!

Розпитувала Софія Постолатій

На фото: Дмитро Мойсеєв (у центрі) і Софія Постолатій

No Comments
Іван Савченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.