В Європу через «польське вікно». Частина 2

 Маріуш Ничипорук є громадянином Польщі, але при знайомстві згадує про те, що він етнічний українець родом з Підляшшя — регіону на північному сході Польщі, в якому з часів Київської Русі проживає населення руської (української та білоруської) національностей православного віросповідання. Маріушу (він просить називати його Мареком) 35 років. З 2006 року проживає в Сумах. Він добре говорить російською, а коли вимовляє «у нас», має на увазі Україну, Сумщину.
 

Звичайне диво

«Озираючись назад, — згадує Марек, — я з подивом констатую: які випадкові дрібниці можуть кардинально міняти долі людей! Для мене такою дрібницею став укус енцефалітного кліща. Це відбулося 2003 року під час моєї паломницької поїздки в Україну до Почаївської Лаври.
У 1996 році я з відзнакою закінчив елітний Технікум деревообробки в місті Гайнівка і разом з батьком став займатися деревопереробкою і будівництвом дерев’яних будинків. У перші роки моєї трудової діяльності мені доводилося дуже багато працювати, і моєму втомленому організмові виявилося не під силу впоратися з укусом кліща. Будівельний бізнес довелося закрити, а батьки разом з молодшим братом, який на той час вже підріс, зайнялися туристичною справою. Вони взяли на утримання пансіонат в Біловезькій Пущі (в польській її частини) в білорусько-українському стилі. Не без гордості зазначу: коли в березні 2010 року в Біловежі побував британський принц Чарльз, то місцева влада попрохала саме наш пансіонат влаштувати йому прийом.
Після декількох років безуспішного лікування я був відправлений на пенсію по інвалідності, і мені залишалося тільки сподіватися на диво. І, уявіть, диво сталося! У березні 2007 року я вперше побував на Сумщині як консультант у галузі деревообробки. Мої нові тутешні знайомі, бачачи мій фізичний стан, порадили звернутися до головного лікаря Сумської обласної інфекційної клінічної лікарні ім. З. Красовицького Андрія Олеговича Сніцаря. Професіоналізм і досвід Андрія Олеговича та його колег дали позитивні результати. І хоча процес лікування передбачав кілька років, вже навесні 2008-го самопочуття дозволило мені повернутися до активного життя».

«Спуйность ментальна»
Цими польськими словами Марек визначає загальні риси наших народів, адже «спуйность» можна перекласти як «спорідненість».
«Більшість людей, які  проживають в Підляшші, — продовжує він, — задоволені своїм життям. І хоча їх ніхто не переслідує, вони знають про те, що не є поляками. Повірте, своїми вони вважають людей, що проживають у Росії, Україні, Білорусі, і вболівають за них. Особливо за Слобожанщину, про яку я завжди багато розповідаю. Тому що характери слобожан і жителів Підляшшя схожі. Там не ділять людей за національною ознакою, ніхто болісно не стурбований кришталевою чистотою своєї крові. І тут я бачу те ж — наприклад, лояльне ставлення до людей, які говорять тією мовою, якою їм зручно. У Львові, коли я запитав: «У вас спички есть?», Почув у відповідь: «Нема в мене спічок. Запалки можу вам продати». Такого не зустрінеш ні на Підляшші, ні на Слобожанщині, тому мені тут приємно жити. На Підляшші, повторюся, люди вболівають за нас і моляться за те, щоб ми швидше досягли такого рівня, коли нами можна було б пишатися. І те, що люди нас люблять — це наш капітал, і ми не маємо права його не використовувати.
Десь половину населення Підляського воєводства (адміністративна одиниця Польщі, відповідає нашій області — Авт.) складають православні, а взагалі в Польщі їх близько 500 тисяч. Причому це досить сильна група: вони мають представництво у владних структурах, у них є свої депутати в парламенті, постійні програми на телебаченні, свої газети, громадські організації».

Прозора громадська діяльність
«Багато хто з сумчан вже, напевно, знає про те, що я захоплююся мотоспортом (дрег-рейсингом) і займаюся благодійною діяльністю, яка почасти будується на ньому. Я допоміг організувати Всеукраїнський чемпіонат з дрег-рейсингу, поділившись своїм досвідом з колегами по клубу. А в травні 2008 року навіть удостоївся звання чемпіона України з дрег-рейсингу, зайнявши III-е місце в четвертому класі автомобілів, виступаючи за сумську команду, хоча і на авто з польськими реєстраційними номерами. В одній із сумських газет, пам’ятаю, була опублікована стаття про те, як восени 2008 року ми катали на своїх автомобілях дітей з Веретенівської школи-інтернату. Тобто замість того щоб просто прогуляти гроші, ми їх витратили разом з дітлахами, які цілий рік чекали на наш приїзд. Ми також збирали гроші і для дітей зі слабким зором. Подібні акції стали щорічними.
Взагалі мене захоплює «прозора» громадська діяльність, тобто та, яка не викликає ніяких сумнівів у щирості намірів. Не хочу, щоб люди думали, ніби я роблю комусь добро тільки тому, що за цим ховається якийсь мій бізнес-інтерес. Я ненавиджу «оборудки»: наприклад, коли до мене приходить чоловік з фотографією дитини і каже, що цьому безнадійно хворому хлопчику потрібно на операцію 2 мільйони, і якщо я придбаю у нього губку для миття посуду, то прибуток від продажу піде на допомогу цій дитині. І коли я запитую, яку організацію він представляє — може, Червоний Хрест або релігійну громаду, — мені називають якусь торговельну фірму «Мишко і Грицько». Я питаю: скільки грошей від купленої мною дрібнички піде хворій дитині? «Я цього не знаю, дзвоніть на фірму», — відповідає він.
  Найбільш небезпечними людьми для суспільства я вважаю не тих, які брешуть, а тих, які, кажучи напівправду, приводять нас до помилкових висновків. Адже такі «ходоки», балансуючи на межі законів юридичних, порушують закони моральні. Подібних «благодійників» я зустрічав і в Польщі, і тут».

«Бізнес по-українськи» 
«Але громадська діяльність — це далеко не все, чим я займаюся, — розповідає Марек. — Уже кілька років я посилено намагаюся налагодити господарсько-торговельні відносини з представниками місцевого бізнесу, але, на жаль, поки що без видимого успіху, тому що сумські підприємці та чиновники часто абсолютно не розуміють основних принципів бізнесу. Це стає особливо помітним, коли місцеві керівники починають хвалитися — опосередковано чи прямо — знайомствами з високопоставленими особами, тим, як недорого тут можна купити людську працю, оформленням «по блату» матеріалів, ліцензій тощо. Така поведінка є не тільки незрозумілою, але, за європейськими нормами, просто непристойною. Європейські бізнесмени та інвестори реагують на такі «сильні» сторони тутешніх потенційних партнерів по бізнесу як мінімум з подивом, говорячи приблизно наступне: «Якщо заробітна плата працівника не забезпечує рівня його виживання і не має мотивуючого характеру, то такий робітник ніколи не буде дбайливо ставитися до справ фірми, і від нього не слід очікувати ніякої ініціативи». Або: «Якщо фундаментом для бізнесу є знайомства, блат, використання службового становища, то що буде, коли все це закінчиться?»
Багато хто не може збагнути, що інвестор — це людина, яка нічого нам не винна. Вона вже має капітал, тому ми самі повинні подбати про те, щоб інвестор захотів витратити свої гроші у нас або почати з нами співпрацювати! На жаль, Україна знаходиться на 158-му місці в світовому рейтингу за інвестиційною привабливістю… »
 

Сім’я та плани на майбутнє
«Моя сім’я — це поки тільки ми з дружиною і кішка, — посміхається Марек. — Восени 2009 року я одружився на сумчанці, і в майбутньому ми хочемо жити і працювати в Сумах. Моя дружина Юлія працює головним бухгалтером в державній установі. Вона завжди підтримує мене в моїй благодійної діяльності. А моя мрія про квітучу Сумщину — це і її мрія.
Мене радує активність наших людей — я не встигаю відповідати на всі їхні прохання і пропозиції. Деревообробники просять допомогти у просуванні на європейські ринки, музиканти хочуть проводити спільні джаз-фестивалі. Крім того, ми бачимо великі перспективи в плані релігійного паломництва, культурного обміну, «зеленого туризму», який тут ще зовсім не розвинений. Відкриті до співпраці і медики, і вчені сумських вузів, і аграрії. Всі ці ідеї в цілому вже знайшли розуміння у керівництва області. У мене є мрія: домогтися, щоб громадяни Євросоюзу побачили і оцінили величезний, але поки ще не розкритий потенціал Сумщини. І першою ластівкою у цій великій справі має стати проект слобожансько-підляського співробітництва

 

 

 

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.