Алла Федорина: «Місце жінки в суспільстві я б визначила як «цементуюче»

Фото: Ф.Монастыренко

А.Федорина

В канун Международного женского дня 8 Марта мы запла­нировали интервью «на тему» с несколькими жен­щинами, которые известны широкому кругу читателей, или, по крайней мере, у них «на слуху». Так получилось, что наиболее «ответственной» из тех, к кому мы обратились, несмотря на колоссальную загрузку (у остальных нашлись «уважительные причины» отказаться), оказалась Алла ФЕДОРИНА, собственный кор­респондент газеты «Україна молода» в Сумской области, руководитель областного пресс-клуба. Право, мы об этом не жалеем. Надеемся, вы поймете почему.

– Алла Алексеевна, какое место в украинском обществе, на Ваш взгляд, занимает сегодня женщина? Этот вопрос не случаен – Вы руководитель пресс-клуба, в котором на протяжении последних лет активно обсуждались наиболее актуальные вопросы гендерной политики в Украине.

– Щодо гендерної політики, то її справді обговорюють протягом останніх років. Але, вибачте за звичний уже жарт, комп’ютер під час набору так само продовжує виправляти слово «гендер» на «тендер». Так і в суспільстві: говоримо, але суттєвих змін не маємо. І не лише тому, що так запрограмована наша суспільна машина. Найскладніше те, що зміни в свідомості людей відбуваються дуже повільно. Ми звикли жити, керуючись віковими стереотипами. І багато говорячи про гендерну рівність, все одно розуміємо, що при прийомі на роботу перевагу віддадуть чоловікові, а скоротять у першу чергу жінку. Ви, до речі, не помічали, що коли говорять про гендерну рівність, чомусь мають на увазі саме жіночі права? Хоча мова йде про рівність статей, тобто про рівність прав і чоловіків.

Що ж до місця жінки в суспільстві, я б його визначила, як «цементуюче». За великим рахунком, саме жінка є тією основою, яка не дає розвалитися укладу життя, продовжує традиції, перша кидається вирішувати якість суспільні проблеми… Просто роль ця буденно-щоденна, ніби звична, тому й непомітна. Але якщо судити навіть за простими речами: хто переважно є вчителями? Жінки. Хто здебільшого медики? Жінки. Хто у жовтих куртках прибирає дороги? Жінки. Хто приходить до школи на батьківські збори? Жінки. Хто збирається в прес-клубі обговорювати ті ж гендерні проблеми? На дев’яносто відсотків жінки.

– Как Вы относитесь к женщинам в политике: Юлии ТИМОШЕНКО, Анне ГЕРМАН, Вере УЛЬЯНЧЕНКО?.. Что, по-Вашему, теряет женщина, решившая заняться большой политикой, и что приобретает?

– А як Ви ставитеся до чоловіків у політиці? Я – переважно погано. Тут їх відсоток участі ну значно більший! А якість нашого життя? А «порядок у домі»? А рівень корупції – таких собі нині традиційних «чоловічих ігор»?.. Що ж до жінок, то вони, точнісінько так само, як і чоловіки, ідучи в політику, втрачають дуже важливе – адекватність. На жаль. Можливо, політика у нас така… А що здобувають? Певно, в першу чергу упізнаваність. Хоча краще б здобували реальну відповідальність за все, що роблять і кажуть.

– Существует такая точка зрения, что человечество спасет возвращение к матриархату. Вы согласны с ней?

– Ну, якщо на чолі такого матріархатного суспільства стануть згадані Вами Анна Герман чи Юлія Тимошенко, то навряд чи. І справа не в матріархаті чи патріархаті – справа в деформації особистісних, моральних, суспільних цінностей. І в тому, що я і, судячи зі спілкувань, не лише я, не бачу духовних лідерів, які могли б навернути людство на людяність. Якщо з’явиться така людина, реальна, а не вдавана еліта, то хіба матиме значення, жінки це чи чоловіки?

– По нашему мнению, в городе Сумы женщины не проявляют большой активности в общественной жизни. Вроде бы прекрасная половина человечества всегда стремилась к равноправию, а теперь, когда на законодательном уровне оно как бы закреплено, то ничего не происходит. Почему так?

– Ви дуже правильно сказали: «как бы закреплено». Оце «как бы», по суті, і є відповіддю на Ваше запитання. Хоча загалом хіба всі інші наші закони діють?.. Що ж до активності, то я не погоджуся. Давайте перераховувати: Алла ЯРОВА, Галина КАРПЕНКО, Лариса ГУБСЬКА, Наталія РЕЗНІК, Лариса ТИХЕНКО, Ніна ЧЕРНЯВСЬКА, Неля ПОЛІЩУК, Світлана ДРОНІК, Оля ЛОХОНЯ, Аня ТОВСТУХА… Я можу продовжити перелік суспільно активних жінок. Вони робили і роблять якусь свою роботу. Інша річ, що існують всілякі «как бы». І громадська активність, не лише жіноча, а загалом активність, знизилася. На це є об’єктивні причини, які не залежать від конкретних осіб і статевої належності.

– «Настоящий мужчина» – какой он и кто? Можете назвать «образцы»?

– Ну… Ален ДЕЛОН, Жан-Поль БЕЛЬМОНДО, Чак НОРРІС… Усі – в кіно. Ще можна навести літературні приклади. У житті про ідеали говорити марно. Але в моєму уявленні справжній чоловік той, хто здатний брати відповідальність на себе. Це той, у кого слова не розходяться з ділом; той, хто вміє співпереживати, розуміти іншого. Хто здатний любити і не зраджувати (не в сенсі «не изменять», а в сенсі «не предавать»)… Бажано, щоб був нерозпущений живіт і плечі ширші талії. Щоб не жадний. Не істеричний і не занудний. Із почуттям гумору, але нормального гумору – не на рівні німецьких комедій чи «Comedу Сlub». Щоб прагнув чогось і був здатний до самореалізації – тоді у нього комплексів буде менше, а отже, не «дзьобатиме» свою половину… Освічений – принаймні, щоб відрізняв Ахметова від Ахматової. Вихований – ну принаймні, щоб носив носову хусточку. Акуратний – в міру. Мужній, зрештою, чого зараз на загал, вважаю, дуже бракує. …Мабуть, досить? Думаю, що говорячи про справжню жінку, чоловіки назвали б приблизно те саме, хіба що в кінці сказали б – «жіночна».

– Вас знают как отличного журналиста и руководителя Сумского пресс-клуба, но лично о Вас как о человеке почти ничего не известно. Поделитесь, пожалуйста: откуда Вы родом, где и как прошло Ваше детство, на каком этапе Вы решили реализовать себя как журналист и общественный деятель?

– Народилася на Полтавщині, у такому собі Градизьку – він стоїть на трасі Київ-Дніпро­петровськ, на березі Кременчуцького водосховища. Місця красивенні! Там закінчила школу, там почала друкуватися в районній газеті. Спочатку вірші – вперше надрукувалася в сьомому класі. Потім заввідділом листів Віталій ЯРОШЕВСЬКИЙ почав давати мені завдання написати про те, про інше. Якщо порахувати, то, власне, все це почалося з сімдесят першого року – о, наступного року можна сорокаріччя відзначати! Вступала на журналістику до Києва вже з такою собі купкою публікацій. Цього літа виповнилося тридцять років, як закінчила університет і почала працювати в Сумах. А громадським діячем… Усе прийшло само по собі. Я нещодавно пригадувала: просто як журналістку мене почали залучати всюди – десь у якусь «неформальну» комісію, до оргкомітету мітингу і т.д. Я рідко відмовлялася, бо як журналіст вважала, що маю якомога більше бачити особисто. І працювала в міру можливості. Одного разу мені подзвонили з Києва і запропонували очолити прес-клуб. Перше, чому я згодилася, не повірите, – була думка про те, що матиму можливість частіше бувати в Києві, бо у мене син саме того року вступив туди навчатися. Потім йшло професійне зацікавлення. Власне, всі мої громадські справи все одно «нав­коложурналістські». А я залишаюся, певно, при застарілій на сьогодні думці, що журналіст має бути людиною з активною громадянською позицією.

– Доводилось ли Вам сталкиваться в жизни с препятствиями, причина которых – консервативное отношение мужской части общества к женщине? Если да, то как Вы их пре­одолевали? И что можете посоветовать другим женщинам в подобных случаях?

– Було. Щонайменше двічі керівники казали, що є вища посада і ніхто, окрім мене, з цією роботою краще не справиться. Але двічі ті посади обіймали чоловіки. Проте була не одна посада, від якої я відмовилася сама… А радити… Бачте, у кожного свої наміри і мотивації, тому універсальної поради тут бути не може. Для мене «рецептом» було прагнення робити свою роботу принаймні так, щоб не було соромно. А ще – розуміння того, що я все одно вмію щось робити краще, і ніхто у мене цього не забере.

– Что лично для Вас означает праздник 8 Марта? Проводя опрос, мы столкнулись с тем, что некоторые женщины воспринимают его на «ура», а другие, наоборот, называют его обидным. Какой этот день для Вас?

– У мене є друзі, які категорично святкують не Восьме березня, а День матері. Я не ортодоксальна: є свято, а це завжди ліпше, ніж поминки. І не обов’язково вникати, звідки там воно пішло – залишмо ту Клару ЦЕТКІН, якщо це була вона! Але ж є можливість випроменити і отримати позитивні емоції. І це добре. А щодо образливості… Можна обґрунтувати й такий аспект: ну нехай чоловіки подарують нам квіти не тільки на день народження, а ще хоча б раз на рік!

Источник публикации: Xpress