Олег Корнієнко: «Завтра нам запропонують встановити пам’ятник Чебурашці, і що?.. Будемо розглядати?»

 У середу, 23 лютого, депутати Сумської міськради мають розглянути і затвердити (або відхилити) рішення про перейменування принаймні однієї вулиці і одного провулка. Відомо, що на погоджувальній раді, яка передує кожному засіданню сесії, фракція Партії регіонів, очолювана Юрієм Перепекою, запропонувала меру не поспішати з «проштовхуванням» питань, які викликають неоднозначну реакцію сумчан. В тому числі й з перейменуванням вулиць. «Є багато інших проблем, навколо вирішення яких зараз треба об’єднувати сумську громаду, а не «розхитувати човен», щоб за рахунок цього окрема група депутатів і мер отримали  якісь політичні дивіденди», — вважає Ю.Перепека.

Чим все закінчиться, дізнаємося у середу, а поки спробуємо перевести цю тему з колії політичної на коліїю історії  і краєзнавства і надамо слова фахівцю. Наш співрозмовник – голова Правління Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України  Олег Корнієнко.

— Пане Олеже, цікаво, як підходили до питань найменування вулиць наші діди та прадіди? Чи відрізняються їхні погляди і підходи до цього питання від сучасних?

— Відрізняються, і суттєво. Хочу навести таку  історичну аналогію. Мене, наприклад, приємно вражає робота тогочасної  земської статистики. Земської, наголошую, тобто провінційних статистичних управлінь – губернських і повітових. Коли читаєш, скажімо, земську статистику 1864 року, то бачиш, наскільки вона наближена до людей і наскільки об’єктивно відображає  інформацію.  А коли звертаєшся сьогодні до нашого обласного статистичного управління, то маєш справу з якоюсь абракадаброю — якісь коди, якісь індекси.

Так само і з найменуванням вулиць. Ця справа була, перш за все, пов’язана  безпосередньо з життям, і наші предки керувались при цьому досить прагматичними цілями. Наприклад, магістральні вулиці міста, котрі були продовженням міжміських,  називалися відповідно до напрямку до міст-сусідів, або міст, відомих своїми ярмарками — Роменська, Харківська, Лебединська, Білопільський шлях і т.п.

Значна кількість вулиць називалась на честь архітектурно-духовних домінант міста — церков, храмів.  Це вулиці Петропавлівська, Іллінська, Троїцька. Частина вулиць отримували свою назву у відповідності до сімейних «кланів», які осідали на тому чи іншому місці. Наприклад, у Сумах жили такі собі Гірмани, звідси назва вулиці – Гірманівська. Або Дорошенковській провулок, де жили Дорошенки. Ще один напрямок – це професійний: вулиці Кузнечна, Ковальська, Гончарна і т.п. Дещо пізніше у цю систему були невеличкі «вкраплення», але вони теж були прив’язані до реального життя.  Я маю на увазі вулиці Дворянську та Думську. І все, повторюю, було пристосовано до життя і зрозуміле людям.  Саме такий підхід і зберігався протягом століть.

За радянської влади все помінялося, головним чинником став ідеологічний фактор. У 1953 році у Сумах були перейменовані, зважте, майже половина з більш ніж 300 вулиць. У 1957 році  починається боротьба Микити Хрущова з опозицією. Йде нова хвиля «зачисток» вулиць, нова хвиля перейменувань. У топоніміці знов панує політичний волюнтаризм. Зникають вулиці Молотова, Кагановича, Ворошилова і, до речі, «примкнувшего к ним» Ковпака. Щоправда, пізніше назва вулиці імені Сидора Ковпака була відновлена. Іншим вулицям даються імена так званих псевдогероїв – Якіра, Кірова і т. п. Я вже не кажу про такі безглузді назви вулиць, як, наприклад, 40 років Жовтня.

— Наскільки, на вашу думку досконала і демократична нинішня система присвоєння назв новим вулицям або перейменування вже існуючих? Рішення приймають депутати, яких обрали люди, але половина з депутатів зайшла у раду за партійними списками, та й політичні симпатії виборців швидко міняються. Сьогодні більшість у міській раді має одна політична сила, завтра – інша, але ж міняти назви вулиць  не можна кожні чотири-п’ять років. 

— Маєте рацію. Я  вважаю, що до цього питання – зміна назв вулиць –  треба підходити дуже виважено. В першу чергу з точки зору того, наскільки така зміна буде доцільною, сприйнятою населенням, прив’язаною безпосередньо до міста, а головне, — достойною.

Щодо досконалості і демократичності сьогоднішньої процедури перейменування вулиць, то як казав Ніцше: «Человеческое слишком человеческое» (назва однієї з книг Ф.Ніцше – Ред.).

В цій процедурі відсутній, на жаль, дуже важливий і суттєвий ланцюжок – експертні висновки. Хто ті люди, які дають сьогодні поради міському голові з приводу зміни назв чи встановлення пам’ятників у Сумах? Наскільки вони фахові у царині історії, краєзнавства? Ми вже маємо в обласному центрі сумний досвід – встановлюються якісь абсолютно «ліві» пам’ятники, меморіальні дошки… Кожний може висловити свою думку, але річ у тому, до кого прислухаються мер і депутати? Завтра, прийде, вибачте,  «ініциативна група громадян» і запропонує їм встановити пам’ятник Чебурашці, і що? Будемо до них прислухатися, бо це  ж «громадяни прийшли», розглядати?.. Де висновки експертів? Геннадій Михайлович (Мінаєв, міський голова – Ред.) казав: «Ми будемо створювати експертні ради». Де вони? Хто туди залучений? На рівні обласної державної адміністрації така робота ще ведеться. Є та ж обласна редакційна колегія по підготовці науково-історичних і краєзнавчих питань. До її складу залучені виключно кандидати наук, фахові краєзнавці. Очолює всю цю роботу заступник голови облдержадміністрації, одним словом, маємо дуже серйозний підхід. Чому у нас на міському рівні нічого такого не має?

Натомість, люди дуже далекі від історії приходять і допікають міську раду нав’язливими ідеями, проханнями про ордени… І  їм, врешті-решт,  йдуть на поступки.

Ось на Пришибській площі минулого року встановили верстовий стовп, який коштує небагато-немало 35 тисяч гривень. На ньому написано про козака Чеха. Який козак Чех? Це ж повна нісенітниця! Вибачте за нескромність, але я маю повне право так сказати, бо я фахівець з доби Пізнього Середньовіччя, автор книги про сумське козацтво, визнаної істориками-науковцями. Але хтось таку «липу» підсунув мерові?

Є багато людей в Україні, які вболівають за місто Суми. І в столиці, і в інших містах. Чому не можна їх залучити? Адже у вік Інтернету не треба навіть збирати їх разом за одним «круглим» столом. От за що болить душа.

Невже у нас місто таке багате, щоб встановлювати ті, вибачайте, придуркуваті пам’ятники, які ми бачимо. Наприклад, той же пам’ятник  Цукру? У той же час пам’ятник тричі Герою Радянського Союзу Івану Кожедубу встановлено на шматку труби(!). Це – сором. Ваше видання, знаю, про це писало….

— Так, і ніякої відповіді не отримало.

— От бачите. Або згадайте: коло Петропавлівського цвинтаря стоїть шматок каменя, на якому написано: «Тут буде встановлено пам’ятник жертвам тоталітаризму». Де він, цей пам’ятник? А камінь  було встановлено 20 років тому. Нам що, пропонують забути про тисячі знищених, закатованих, розстріляних радянською владою і гітлерівцями сумчан? І таких прикладів маса. Натомість маємо проект «пам’ятника Батькам» на площі Незалежності  бєлгородського архітектора. Таке відчуття, що в Сумах нікуди дівати гроші. У нас комуналка розвалена, ліфти зупиняють, а ми плануємо якісь незрозумілі пам’ятники ставити.

— Можливо, у тому, що пропонує фракція Партії регіонів – не поспішати з перейменуванням вулиць і встановленням пам’ятників – дійсно є сенс?  Можливо варто, щоб такому рішенню, яке приймається на віки, а не від однієї депутатської каденції до іншої, передувала  широка інформаційна кампанія? Адже сумчани про багатьох людей, іменами яких названі сумські вулиці, ніколи нічого не чули. Наприклад, ті, хто мешкає по вулиці Труда, не знають, як писати українською: «вул.Труда» (прізвище партійного, радянського діяча? військового льотчика?  – Ред.), чи «вул. Праці». І чому б, якщо вже повертаємо вулиці історичну назву або присвоюємо їй іншу, разом із цим не встановити меморіальну дошку чи пам’ятник, які б давали і сучасникам, і нащадкам інформацію про історію назви вулиці? Якщо вирішили зробити з вулиці Кірова вулицю Кондратєва, то давайте це і зробимо у наступному році, коли одночасно можна і пам’ятник встановити і вулицю перейменувати?

— Абсолютно правильно. У нас дійсно не вистачає у цих питаннях поінформованості суспільства. Про Кондратєва (до речі, Гарасима, а не Герасима) люди ще якісь легенди чували, але ж легенди. Я пропонував розробити план інформаційної кампанії щодо цієї постаті. До речі, і щодо ролі Арсеньєва у заснуванні й будівництві Сум. Подати людям об’єктивну наукову інформацію. Хто заважає завершити таку кампанію до 2 вересня, а найкраще, до 24-26 червня, адже саме червнем 1655 року датований указ царя Олексія Михайловича про заснування Сум?

Наша обласна організація Національної спілки краєзнавців України минулого року зробила перший крок у цьому напрямку і організувала «круглий стіл». Але річ у тому, що ця робота має бути системною, перш за все, з боку влади – і депутатів, і виконкому. А якщо лише час від часу про щось згадувати, то це ніколи не дасть ніяких позитивних результатів.

— Можливо, варто взагалі «заморозити» розгляд питань перейменувань вулиць і встановлення пам’ятників на певний час? Поки не відбудеться зміна поколінь і зміна ідеологічних стереотипів?

— Не думаю. Історія не твориться сама по собі, так само, як і зміна ідеологічних пріоритетів суспільства. На сьогодні, навіть з чисто формальної точки зору, існує правове підґрунтя для зміни назв вулиць. Хоча б ті ж положення  чинного законодавства України щодо подолання наслідків тоталітарного минулого, прийняті ще за часи президентства Леоніда Кравчука. Вже у цьому році був зареєстрований проект постанови Верховної Ради України «Про підготовку до відзначення 20-річчя Незалежності України в частині перейменувань і повернення до колишніх найменувань, що були замінені внаслідок топонімічної політики тоталітарного сталінського режиму». Життя іде, і здоровий глузд говорить, що треба не ховати голови у пісок, а приймати рішення.

Одна знайома з цього казала: «Ми просто звикли до вулиці Кірова». От і все. Хто такий Кіров, навряд чи вона розповість. Вона навіть не знає, що його справжнє прізвище – Костріков. В кращому випадку, може згадати, що його вбили у 1934 році. Виникає питання: яким чином Костріков пов’язаний із Сумами? А як майбутньому підростаючому поколінню ми будемо пояснювати, хто такий Костріков, і чому на його честь названа вулиця в Сумах? Або вулиці Красіна, Воровського? Та й Леваневського, вибачайте, звичайного «прожигателя жизни». Сигізмунд Леваневський – тема окремої розмови. Сталінський «фанерний сокіл», штучно зроблений героем виключно через те, що його брат у 1918 році пішов захищати свою Батьківшину – Польщу — і став відомим на всю Європу льотчиком. Треба було робити ще одного аса, але «червоного Леваневського». Сигізмунд Леваневський – це людина, яка злякавшись смерті, під дулом нагана примусила Байдукова повернути літак “РД”. А, як би цього не сталося, то, можливо Леваневський, став би першим у світі, хто перетнув Північний полюс на шляху від Москви до Ванкувера, а не Чкалов.

Все має поступово оновлюватися, але, наголошую, поступово, вдумливо і дійсно на віки. Мабуть, це і намагалися довести депутати-«регіонали» меру, і якщо це дійсно так, то тут я з ними повністю солідарний.

No Comments
xpress-admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.